Відкрийте для себе лемківську пісню

Серпень 2013 року, щорічна районна вчительська конференція. Посвята у професію молодих вчителів.

Несподівано майбутня вчителька юних лугинчан, Таня…, перепрошую, Тетяна Олегівна Головач, у своєму виступі обіцяє заспівати пісню «Ой, верше, мій верше…». Рідкісну пісню, переконаний, багато людей у залі вперше почули її.

І згодом співає! Класно співає! Тому що разом з голосом виконавиця передає слухачам свою живу енергетику душі. Яку, щоб передати – треба мати!

Чомусь подумалось – якщо вчити і виховувати наших дітей приходять ТАКІ вчителі – Україна відбудеться, ще не все втрачено! І сподіваюсь, що прекрасне виконання цієї пісні пробудило інтерес до неї у тих, хто її ще не чув.

…То був другий день весілля. Спокійний і приємний, який буває тільки після благополучного першого дня. Свати і свахи, потомлені, але задоволені, вже обмінялись розумними і дещо задовгими тостами-промовами.

Потрібні красиві слова подяки батькам і всім-всім, які розчулили багатьох присутніх до сліз, вже сказали молодята. Нечисленні цього дня гості, рідня і найближчі друзі, вже не пили й не їли, готуючись дякувати господарям, ще раз бажати щастя молодим і розходитись.

Приїхали забрати свою апаратуру музиканти, які не змогли зробити цього першого, точніше, вже під ранок цього, другого, весільного дня, через раптову сильну зливу. Музикантів, звичайно ж, запросили за стіл.

Одна з гостей, середніх літ і непоказної зовнішності жінка, тим часом піднялася з-за столу і пішла до мікрофона. Хлопець-музикант швиденько випередив її, увімкнув, що треба, і на раз-два-три настроїв. Було зрозуміло, що всі добре знали жінку і знали, чому вона пішла до мікрофона.

Жінка спокійно і впевнено взяла мікрофона, і відразу, без паузи, стиха заспівала: «Ой, верше, мій верше, мій зелений верше, юж ми так не буде, юж ми так не буде, як ми било перше…».

Зазвичай серйозна і глибока музика, пісня, з першого разу «не дістає», не усвідомлюється в усій своїй глибині і красі, для цього її потрібно почути хоча б три-чотири рази. Але ця пісня «пробила» з першого. На якусь мить раптом ніби перестав відчувати своє тіло.

Воно залишилось за весільним столом, а сам я, безтілесний і невагомий, полетів понад гострими вершинами смерек, понад долиною, на дні якої шумів на перекатах могутній після нічної зливи Прут – те весілля святкувалось на околиці Яремчі, що в Прикарпатті.

«… Не любити хлопця, не любити хлопця з чорними очами…» – продовжувала жінка. А я літав на перекатах її глибокого, сумного голосу над річковою долиною, над різнокольоровими оселями горян, немов на крилах.

Багато чув про силу карпатських чаклунів, мольфарів. І, зізнаюсь чесно, цілком серйозно подумав тоді, що та співаюча жінка є мольфаркою, і її пісня – то якась магія, весільне чаклунство.

Але страху від того не було, було лише здивування від чаклунської сили, яку чи не вперше відчув на собі, і бажання, щоб той чаклунський політ на крилах чарівної пісні тривав довше.

«…Од свої мамички, од свої мамички не ходити било…» – закінчила пісню жінка. За якусь хвильку і я опустився з небес та знайшов себе там, де залишив. Потім жінка заспівала ще одну пісню, на цей раз вже про щасливе кохання, після якої музиканти почали збирати апаратуру. А я кинувся розпитувати співачку, що ж то була за пісня.

«Це наша, лемківська» – просто відповіла жінка. «У нас всі пісні такі красиві. Тому що ми, лемки, жили в дуже красивих місцях, зараз вони відійшли під Польщу. А ще у нашого народу дуже важка доля, ми завжди жили дуже важко. Тому й пісні наші такі красиві і сумні».

Кілька років потому безрезультатно пробував знайти записи лемківських пісень по магазинах грампластинок, касетних кіосках, пізніше – на просторах Інтернету. З його розвитком з’явилася там і лемківська пісня – перлина не лише українського, а й світового фольклору.

З’явилась нарешті можливість слухати і скачувати її на свій комп’ютер. По-різному звучить вона у різних виконавців. Найкраще, як на мене – у виконанні неперевершеної Квітки Цісик, а також Анички (Анни Чеберенчик), Люцини Хворост.

Проте скачана з Інтернету лемківська пісня, навіть у виконанні кращих професійних співаків, не впливає так сильно, як та, виконана простою жінкою і без музичного супроводу на гуцульському весіллі. І ще – Тетяною Головач на вчительській конференції в Лугинах.

В піснях лемків – невеликої народності, яка живе в Карпатах – багато сумних, мінорних мелодій, надзвичайно глибоких і сильних, як і душа цих сильних людей. Багато не менш сильних за впливом веселих, грайливих.

Багато досить відомих, загальноукраїнських народних пісень, у які лемки привносять не лише свій оригінальний діалект, а й свою специфічну мелодику. Хто небайдужий до музики взагалі і до народної зокрема, і ще не знайомий з лемківською народною піснею – відкрийте її для себе.

Запишіть їх назву в пошуковик, або попросіть зробити це тих, хто має доступ до комп’ютера та Інтернету, скачайте їх собі на флешку чи на диск, і слухайте при можливості і нагоді, під настрій і просто так.

Бо лемківська пісня – то є мистецтво!