Незабаром сьоме листопада…
Для більшості мешканців України (маю на увазі наших шанованих ветеранів) – це знана «червона» дата в календарі – день проголошення Жовтневої революції 1917 року.
Проте нині люди по-різному ставляться до цієї дати. Адже ми всі теж надзвичайно різні, бо єдиної української національної ідеї так ніхто й не вигадав. Але ми й тоді, 96 років тому, були різними, хоча, здавалося, сповідували однопартійну ідеологію.
А тепер нас штучно прагнуть роз`єднати сучасні політичні лідери, «заганяючи» в різні партії, що іноді навіть не мають чіткої ідейної направленості. Складається враження, що, створюючи різноманіття партій, ці лідери прокладають собі шлях до політичного олімпу під назвою «парламент», де одна із політичних сил і досі визнає історичну цінність давно минулої жовтневої події.
Але як би там не було, нині досить нерозумно й безглуздо заперечувати значення всієї теоретичної спадщини ідеолога «соціалістичної» революції і вождя комуністів Володимира Леніна, який зумів на практиці, в жовтні 1917 року, реалізувати свої ідеї. Інша справа, чим ця практика обернулася та чому в подальшому радянський народ ухилився від обраного стратегічного курсу.
У короткому філософському словнику радянської епохи написано таке: «На підставі даних про імперіалістичний капіталізм Ленін розробив нову теоретичну установку, у чинність якої одночасна перемога соціалізму у всіх країнах вважається неможливою, а перемога соціалізму в одній окремо взятій капіталістичній країні визнається». Цитата ця взята з праці Леніна „Імперіалізм як вища стадія капіталізму”.
Але то давно минулося. Немає вже й тієї супердержави, що була колискою соціалістичного перевороту… Тепер є суверенна і незалежна Україна. Але прогнозуючи її майбутнє, сучасні дослідники історичних процесів розвитку суспільства дотримуються різних кутів зору, тому отримують неоднакові, якщо не сказати, кардинально протилежні результати…
Внаслідок цього чергові уряди нашої держави знаходяться наче величезний вітрильник у тумані: з командою, капітаном, але без визначеного стратегічного курсу. Держава в такому «тумані» стає здобиччю руйнівних хвиль, що з часом перетворять її на уламки.
В одному із своїх інтерв`ю газеті «День» перший президент України Леонід Кравчук сказав: “Я сьоме листопада вже не святкую. Абсолютно впевнений, що це не державна дата. Вона поки що залишилася «червоною» лише тому, що маємо в парламенті такий розклад сил. Я за те, щоб не забувати своєї історії. Але вона повинна втілюватися в монографіях, книжках, на сторінках преси. Ціную тих, хто бився за свободу, віддаючи життя за ідею. Вони щиро вірили, що будують «світле майбутнє». Хоча вони дуже помилялися. Якщо ми себе називаємо демократичною країною, то повинні поважати права тих, хто вважає цю дату святом”.
А от історик Дмитро Табачник вважає сьоме листопада «серйозною історично-переломною в загальноцивілізаційних процесах розвитку людства подією».
Хто з них правіший, чесно – не знаю. Одне точно знаю, що цього року «революційний день» припадає на четвер. Тобто є причина нормально попрацювати, а потім подумати, що конкретно означає ця дата для кожного з нас?..