Від наших предків ми отримали у спадок універсальний музичний інструмент – бандуру.
Ще у середні віки мандрували Україною від села до села, у супроводі хлопчиків-поводирів, сліпі старці – кобзарі. За плечима несли вони кобзу або бандуру, грою на якій і заробляли собі на щоденний хліб.
Так і наша талановита, молода, енергійна житомирська бандуристка, вокалістка, а також ще й поетеса-початківець Світлана Ніконорова розпочала свій творчий шлях. Спочатку вона грала разом із друзями на вулиці Михайлівській, згодом, вступивши до київського ВНЗ, влаштовувала міні-концерти у метро, на Хрещатику, зачаровуючи людей майстерною грою на цьому етнічному інструменті.
Світлана розповіла, що її творча стежина розпочалася у дев’ять років не з оволодіння грою на бандурі, а з навчання вокалу. Батьки, помітивши неабиякий хист до співу, вирішили віддати її на навчання до студії музичної педагогічної практики на базі Житомирського музичного училища імені В.С. Косенка.
Як розповідає Світлана, бажання навчитися грати саме на бандурі виникло тоді, коли вона потрапила на концерт житомирського тріо бандуристок «РОСАВА». А також її творчим натхненником став київський бандурист Роман Грінків, котрий розширив її сприйняття.
У 14 років Світлана вступила до Житомирського музичного училища імені В.С. Косенка. Навчаючись на першому курсі, виборола перше місце у дитячому конкурсі «Перлина дитинства».
Для конкурсного номеру Світлана обрала пісню на слова Михайла Старицького «Ніч, яка місячна», яка і принесла їй перемогу та небачений успіх. Закінчивши музичне училище, Світлана не закінчує вдосконалювати свої музичні здібності і вступає до Київського ВНЗ, де її творча діяльність підіймається до професійного рівня.
Вона розпочинає грати у столичних філармоніях, також приїжджати до рідного міста із сольними концертами.
Нещодавно Світлана зайняла перше місце у міжнародному конкурсі, що відбувався у Переяславі-Хмельницькому, брала участь у телемарафоні української пісні.
Нині Світлана є сесійним учасником рок-гурту «Юга Біт».
– Світлано, на твою думку, бандура – це актуальний нині інструмент, чи він не потрібен сучасному суспільству?
– Я вважаю, що потрібно піднімати рівень актуальності народних інструментів. На мою думку, це не застарілий інструмент, цей образ старовини створений віками за допомогою лірників та кобзарів.
Бандура як музичний інструмент ніколи не залишиться поза увагою, навпаки, стає більш популярною,більше того,це універсальний інструмент, на ній можна зіграти майже усе: від кобзарської думи і до блюзу, рок-н-ролу, хоча мало хто це усвідомлює.
– Тобі не здається, що це більш чоловічий, аніж жіночий інструмент, адже в старовину на кобзі грали переважно чоловіки?
– Так, звісно, переважно на кобзі грали чоловіки, але існують припущення, що майстерністю гри на кобзі володіли й жінки. До, речі бандури тоді як такої не було, була лише кобза, яку в народі вважають “матір’ю бандури”.
У ті часи цей інструмент був у кожній хаті. Селяни, почувши, як вишукано звучить кобза у руках кобзарів-подорожніх, і собі взялися майструвати кобзи-бандури, до речі, тоді струни виготовляли із кінського волосся.
Світлана мріє здійснити подорож до найвіддаленіших куточків світу, щоб не лише показати світові свій талант, а й популяризувати бандуру як український народний інструмент.
На запитання, чи вона себе більше вокалісткою чи бандуристкою, Світлана відповіла, що вокальні й інструментальні здібності для неї однаково важливі, але спів їй більш до вподоби.
– Тобі запропонували заспівати під фонограму без бандури, ти б змогла комфортно почуватися на сцені?
– Так, справжній професіонал може усе.
На запитання, чи заважатиме особисте життя кар’єрі музиканта та творчій професії, Світлана відповіла, що коли людина дійсно талановита, вона талановита в усьому, і у неї знайдеться час і для родини, і для своєї улюбленої справи».
Також Світлана поділилася своєю мрією виступити із сольною програмою у Італійському оперному театрі «La Scala».
Світлана прагне крок за кроком втілювати свої мрії в реальність.
«Сам процес того, що ти поступово ідеш до своєї мети, приносить більше задоволення, аніж отримувати все одразу. Я зараз прагну бути народною артисткою, як мінімум», – сказала Світлана.
Також, у майбутньому, молода бандуристка прагне зіграти на одній сцені разом із Василем Попадюком, Анною Нетребко та італійським композитором зі світовим іменем Еніо Морріконе.
Грати на бандурі, переконана Світлана – це її місія, і вона не уявляє без цього свого життя. Вона хоче, щоб цією майстерністю оволоділи якомога більше людей.
– Світлано, що ти побажаєш талановитим музикантам-початківцям?
– Найголовніше у нашій справі — це не здаватися. Навіть якщо тобі щось не вдається, не потрібно опускати руки. Якщо людина поставила собі ціль, то мусить досягти її.
Наостанок побажаю майбутнім талантам натхнення, мужності та поваги до себе, і своєї творчості. Завжди прагніть неможливого!