Сирієць Ахед в Житомирі відчув на собі всі “переваги” української безкоштовної медицини.
Репортер Житомира відвідав хворого в палаті ЦМЛ №2. Виглядає він кепсько.
З його слів, втікаючи від війни, яка спалахнула в його рідний країні, він опинився в Києві. В Житомир Ахед приїхав для обміну документів в “авірі”.
Тут його й взяв приступ. Справа в тому, що сирієць захворів на цукровий діабет, скоріше за все внаслідок життєвих негараздів, які випали на його долю.
Іноземцю пощастило, що в Житомирі в нього виявилась знайома людина. Коли йому стало погано – його завели в поліклініку на Лесі Українки. Там чоловікові стало ще гірше – впав тиск, почало боліти серце. З поліклініки його відправили в реанімацію ЦМЛ №2, в якій лікарі надали пацієнту професійну екстренну допомогу – йому стало набагато краще, він почав посміхатися, говорити, попросив їсти й ніби почав одужувати. Для подальшого лікування його перевели у відділення ендокринології.
Наступного дня знайомі Ахеда зайшовши до нього в палату вжахнулися – людина, яка ще вчора одужувала, сьогодні мала вигляд тяжкохворого – руки, ноги, обличчя опухли.
Знайомі почали з’ясовувати що сталося. “В нас взагалі проблеми з Вашим Махмудом, ми не можемо його лікувати без медикаментів”, – сказав знайомій Ахеда лікар, до якого вона звернулась за роз’ясненням.
Почувши таку відповідь жінка попросила лікарів надати хворому допомогу поки вона знайде гроші, адже не можна ж призвести до смерті людини, якщо в неї немає в цей момент грошей на медикаменти.
Через декілька годин знайома Ахеда все ж добилася призначення ліків й за цей час знайшла гроші на їх придбання. Ввечері хворому стало краще.
“Після того що відбулося я задаю питання: а що стається з тими людьми, яким вчасно не приходять на допомогу знайомі й близькі?”, – запитує жінка.
Згадуючи свої заробітки в Італії, вона розповіла, що будучи нелегалкою потрапила до тамтешньої лікарні, де її безкоштовно поставили на ноги.
Інша житомирянка згадує випадок з власного життя: коли її сім’я лікувала в лікарні родича, то, бачачи, як без медикаментів на сусідньому ліжку просто гине бомж, за власний рахунок купували безпритульному ліки, бо не можна було дивитися, як він доходить до краю й при цьому бездіяти.
Водночас, в лікарнях має бути передбачено лікування за кошт держави хворих, які опинилися в скрутних умовах й за порятунок яких немає кому подбати.