На день Святого Василя 14 грудня ГО «Прорив-Перемога», БО «Милосердя» та Житомирський міський центр соціальних служб для сім’ї дітей та молоді завітали з солодкими подарунками до житомирського інтернату, в якому навчаються діти з вадами слуху.
Гості бажали дітям здоров’я, радості, добра, показали мультфільм та подарували солодощі. Ольга Юрченко, начальник міського центру соціальних служб для сім’ї дітей та молоді окрім привітань, згідно народного звичаю, засівала, щоб всі були щасливі та здорові.
Інтернат для дітей з вадами слуху – заклад, в якому здобувають загальну середню освіту діти, які не чують й не говорять, а також ті, що слабо чують й більш-менш можуть говорити.
В Житомирі заклади в яких навчаються діти з обмеженими можливостями мають обласне підпорядкування й належать до компетенції міських соціальних служб виключно за територіальним принципом. Наприклад, серед друзів-опікунів інтернату для дітей з вадами слуху – заступник губернатора Олександр Никитюк, депутат міської ради Михайло Пухтаєвич.
Директор інтернату Микола Міняйло каже, що заклад відвідують як представники обласної влади, так і міської.
Владислав Паламарчук, голова ГО «Милосердя» каже, що просто використали можливість подарувати дітям свято. Юрій Нефедов з благодійної організації «Прорив Перемога» підтвердив спонтанність цього рішення. Каже, виникла ідея – зібрались й організували.
Зі слів Ольги Юрченко цьогоріч в Житомирі на новорічні подарунки дітям сиротам, дітям-інвалідам, дітям з родин в яких батьки не виконують своїх обов’язків, міський бюджет виділив 120 тисяч гривень.
– Ми провідали дітей в лікарнях, провели 20 новорічних ялинок в міському палаці культури, – повідомила Юрченко.
Під час свята Репортер поспілкувався з працівниками центру, щоб глибше збагнути проблематику навчання дітей з вадами слуху.
Як нам розповіли, нині з офіційного вжитку прибирають слова «глухий», «німий», «глухонімий», натомість використовують термін «діти з особливими освітніми потребами». Хоча, за спостереженнями педагогів самі діти між собою називають себе глухими й виставляють у соцмережах відповідні статуси з метою уникнення непорозумінь. Вони усвідомлюють й примають той факт, що є люди, які говорять й чують.
Філософ Людвіг Вітгенштайн писав: «Кордони моєї мови означають кордони мого світу». Якщо здорові діти окрім рідної вчать іноземні мови, щоб бути успішними в житті, люди з вадами слуху й мовлення змушені жити в світі, який обмежує їх розвиток кордоном безмовлення. Хоча, в екс-президента Росії Бориса Єльцина, зі слів викладача закладу, радницею була сліпоглухоніма жінка. Тобто навіть з такими обмеженнями інколи можливо досягнути значних висот в кар’єрному плані.
Нині Україна взялася пробувати переймати передовий західний досвід щодо впровадження інклюзивної освіти. Ольга Юрченко пояснює – це соціальна адаптація дітей з особливими потребами до суспільного життя. В застосуванні вона передбачає зведення в одні шкільні класи дітей здорових й інвалідів.
В Америці та Європі так і відбувається – там інваліди не ізольовані, а навчаються разом з іншими дітьми в загальноосвітніх школах, цим самим розвиваючи навички соціальної адаптації. В той же час здорові діти змалечку зростають, навчаються, в оточенні інвалідів, що виховує в них такі якості як толерантність, співчутливість, формує більш реальну картину світу.
Щодо України, то впровадження такої системи в тому вигляді, в якому вона нині діє на Заході, потребує готовності суспільства до таких змін, значної організаційної роботи, підкріпленої відповідним фінансуванням.
Йдеться про те, що в класах вітчизняних загальноосвітніх шкіл в майбутньому поруч зі здоровими дітьми навчатимуться всі інваліди – ті, що мають вади опорно-рухового апарату – на інвалідних візках, ті, що не бачать, не чують, не можуть говорити, діти з захворюваннями нервової системи, ті, що відстають в розвитку, тобто всі ті діти, які нині здобувають середню освіту в спеціалізованих навчальних закладах.
Зрозуміло, що в такому разі ці заклади закриють, тобто «оптимізують», тобто це економія бюджетних коштів.«На інклюзію мають бути передбачені кошти, а в нас виходить навпаки – на інклюзії намагаються зекономити», – каже співрозмовник.
Водночас, для того, щоб діти з особливими освітніми потребами могли навчатися разом зі здоровими дітьми, потрібно щоб в класі біля таких дітей перебував фаховий соцпрацівник.
Якщо уявити, що вдалося все це організувати, постає все теж ж питання моральної готовності як дітей, так і батьків. Якщо в шкільних дитячих колективах присутні прояви жорстокості по відношенню до слабших морально, виникають насмішки з приводу неможливості деяких батьків забезпечити дитині модний одяг, то чи не піддадуться знущанням в класі діти з особливими потребами?
Деякі батьки здорових дітей висловлюють незгоду з тим, щоб в класі навчалися інваліди, бо стан здоров’я цих дітей може негативно впливати на їх дитину, якій потрібно досягати поставлених цілей, бути лідером, в гарному настрої, і т.д. і т.п.
Так само й діти-інваліди можуть відчувати себе щасливішими в своєму середовищі, серед таких як і вони, а не щоденно ставати свідками своєї неповносправності й вимушено вдаватися до болючих порівнянь.
В Європі ця толерантність прививалася десятиліттями, так би мовити, з молоком матері. Україна, й, зокрема, Житомир, тільки стає на цей шлях.
Сію-сію посіваю…
Ольга Юрченко, Владислав Паламарчук, Микола Міняйло
