В Житомирі вже годують й обігрівають безпритульних. Фото

Пункт обігріву й харчування безпритульних громадян встановили на вже звичному для безхатченків й, як виявляється, малозабезпечених громадян місці – на Великій Бердичівській, 113, біля невеличкого будинку аптеки, яка нині не функціонує.

Минулі роки тут ставили більшу палатку, в якій були навіть ліжко-місця. Цього року “умови” всередні пункту обігріву більш скромні – лавки, пічка, стіл, на якому коробка з медикаментами.

Жоден безпритульний цієї зими не замерз – кажуть співрозмовниці Репортера Наталія і Діана.

Наталія ходить сюди їсти. Має 4-х дітей. Пенсіонерка. Меншій дочці 14 років. Двадцятирічного сина за декілька гривень в кишені побили в селі Мошківка Житомирського району. Тепер хлопець живе з матір’ю, пересувається на милицях.

Жінка отримує пенсію в 1200 гривень, але, каже, цих грошей не вистачає – доньку треба забезпечувати, комунальні борги оплачувати. Ось і ходить сюди їсти.

Крючкова Діана також має де жити, але вона перебуває на обліку в міському територіальному центрі обслуговування одиноких і непрацездатних громадян.

Директор цього центру Анатолій Сахневич вже третій рік призначає жінку старшою в пункті обігріву й харчування на Бердичівській, 113. Її завдання – слідкувати за порядком на території.

Павло – має двокімнатну квартиру, але безробітний. 58 років. В центрі зайнятості, каже, реальну роботу підшукують тільки своїм знайомим, тобто, як при союзі, по блату. Його ж, каже, декілька разів відправляли на ті фірми й підприємства, де всі робочі місця зайняті.

Розповідає, одного разу пожалів безпритульного, пустив в свою квартиру переночувати, так той його обікрав. Тепер нікого не пускає.

Співрозмовники кажуть: хоча різні ситуації бувають… буває, що справді людину у віці діти виганяють на вулицю, але в цілому ті, хто опустився – морально слабкі люди, адже важко всім, але це не може бути виправданням свідомого вибору деградувати.

Кажуть, буває приходять в пункт обігріву п’яні й починають штовхатися, хамити.

Владислав Паламарчук, керівник БО “Милосердя” каже, що цей гонор для них є захисною реакцію. Насправді, в душі вони страждають, адже, як можна не страждати, живучи в підвалі й харчуючись недоїдками.

Саме тому для цих людей треба проводити тренінги з соціалізації. Такі бесіди допомагають розкрити суть психологічних проблем особистості. Частина “береться за голову” й стає на шлях поверення до життя в суспільстві.

Наталія і Діана – не безпритульні, але малозабезпечені. Ходять сюди обідати.

Павло. 58 років. Безробітний. Три роки сюди ходить їсти. Теж не бомж, але пляшки збирає.

В очікуванні обіду

Обід