Моя свекруха Неля Іванівна Хімич 19 років пропрацювала в Москві водієм тролейбуса. Свою родину в Житомирі відвідує двічі на рік.
Свекруха погостювала в мене минулий тиждень і в середу, 26 лютого, вирушила до Москви. Квитки в обидва боки вона придбала ще в Росії.
У Києві сіла на поїзд «Львів-Москва», №74. У дві години ночі, 27 лютого, поїзд зупинився на Брянській митниці. Її працівник, не називаючи причини, наказав п’ятьом особам, у тому числі моїй свекрусі, вийти з речами з поїзда. Моя свекруха відповіла, що не буде це робити. Митник на неї визвірився і сказав, що в такому випадку вона має сплатити за кожну хвилину, яку поїзд мусить простояти.
Нелю Іванівну, ще одну жінка та троє чоловіків, із речами погнали до міліцейської установи, яка знаходиться в кілометрі від митниці. Варто додати: моїй свекрусі – 58 років, у неї хворе серце, гіпертонія, погане самопочуття, проте ніхто не зважав на це. Їй довелося в руках нести важкі сумки.
Міліціонери взялися пробивати дані затриманих по своїй базі. Вони поводилися виклично і дозволяли собі насміхатися над затриманими. Врешті-решт свекрусі сказали, що її підозрювали в тому, що вона – Хіміч Неля Іванівна, якій заборонено в’їжджати до Росії. Тобто її сплутали з іншою.
Свекрусі та ще одній жінці дозволили повернутися до митниці та сісти в найближчий поїзд до Москви. Трьох затриманих чоловіків вирішили знову депортувати до України. Подальша їхня доля – невідома.
Тож дві змучені жінки знову з сумками потяглися до митниці. На залізниці квиток моєї свекрухи поміняли на інший, наказавши їй доплатити трохи більше 300 рублів. А ось іншій жінці, яка, на відміну від моєї свекрухи, купувала квиток в Україні, наказали сплатити повну вартість квитка до Москви.
В тієї жінки не вистачило грошей. Вона розплакалася. Моя свекруха допомогла їй грішми. Через кілька хвилин прибув поїзд і вони ледь встигли в нього заскочити. Нині вони вже – в Москві.
Моя свекруха – в шоці. Зі сльозами розповіла про свою прикру пригоду. «У мене – майже сорок років стажу роботи водієм у ТТУ, як житомирському, так і московському. Невже я не заслужила на спокійне життя? Чому прості українці постійно мають страждати? Помітила: як тільки в Україні стаються політичні зміни, російська влада в першу чергу карає остарбайтерів».
Марія Хімич