Черговий номер “Міста” про Шевченка у Житомирі. Стаття та архівні фото

До 200-річчя дня народження Тараса Шевченка газета «Місто» знайомить читачів з перебуванням Кобзаря у Житомирі.

Детальніше про це написав у своїй статті Георгій Мокрицький.

Репортер Житомира викладає статтю пана Георгія разом з архівними фото.

Пам’ять про перебування у нашому місті Тараса Шевченка удостоєна, начебто, цілком достойно. Є у нас і капітальний пам’ятник поетові, і меморіальна дошка, і вулиця його імені.. Хоча…

Пам’ятник є, але досі він офіційно не відкритий. Адже після його встановлення (а це було ще далекого 1976 року) партійна влада дізналася, що до Житомира на відкриття хочуть приїхати представники української діаспори з Канади, тому урочисте відкриття відмінили, щоб не дати приводу зайвий раз з’явитися на рідній землі отим «клятим буржуазним націоналістам»…

Що стосується меморіальної дошки, то вона тимчасова, встановлена на кошти місцевих патріотів замість вкраденої. Залишається хіба що вулиця імені поета, яка точно нікуди не дінеться! А тепер – власне про перебування Шевченка в Житомирі та можливі подальші дії до увічнення пам’яті поета в нашому місті.

Як відомо, 1845 року, після закінчення Академії мистецтв Т. Г. Шевченко деякий час працював у складі Археографічної комісії в Києві. Ця комісія вивчала й описувала пам’ятки старовини (замки, монастирі, кургани), збирала легенди, перекази, народні пісні, виявляла різні історичні документи.

21 вересня 1846 «вільний художник» Шевченко вирушив за завданням цієї комісії на Поділля і Волинь. Для всілякого сприяння у виконанні поставлених завдань на місцях поет отримав спеціальні пакети, підписані особисто київським генерал-губернатором Д. Бібіковим.

Зокрема, пакети для тодішнього житомирського «Олімпу» – № 7249 волинському цивільному губернатору, та № 7251 – волинському архієпископу. Шлях поета з Києва до наших країв, як відомо, проліг через Поділля, де спочатку побував Тарас Григорович.

Як стверджував санкт-петербурзький шевченкознавець Петро Жур, поет виїхав з Кам’янця-Подільського 3 жовтня і через дві доби, подолавши 276 верст, через Проскурів, Летичів, Хмільник, Бердичів, Кодню в суботу 5 жовтня прибув до Житомира, де мав вручити згадані пакети.

Про подробиці дізнаємося з унікального документу, що зберігається в Державному архіві Житомирської області. Це – «Журнал засідань Волинської духовної консисторії» з протоколом від 15 жовтня, який документально підтверджує факт перебування Шевченка на Житомирщині.

«Слушали: Статья 24. Сданное его Высокопреосвященством в консисторию для надлежащего распоряжения отношение г. генерал-губернатора Бибикова от 21 прошлого сентября за номером 7251, коим уведомляя, что сотруднику учрежденной при нем, г. генерал-губернаторе, Временной Комиссии для разбора древних актов свободному художнику поручено им собрать в Волынской губернии разные сведения о народных преданиях, рассказах и курганах, замечательных памятниках древности и т. д., а также поручено побывать в Почаевской лавре и снять виды с оной и окрестности ее, просит сделать распоряжение, чтобы г. Шевченко было со стороны духовных лиц надлежащее содействие в наполнении его поручений, в случае осмотра им каких церквей и монастырей.

Приказали: О точном исполнении присланного требования слать из консистории всем монастырям, духовным правлениям и благочинным Житомирского и Кременецкого уездов, а также благочинному житомирских градских церквей, эконому Волынского архиерейского дома и благочинному кременецких градских церквей указы сего, сообщить в Волынское семинарское правление и Духовный собор Почаевской лавры».

Зважаючи на те, що ці пакети Шевченко мав передати вищим особам цивільної та духовної влади Волинської губернії особисто, то, природно, він мусив побувати в будинках волинських губернатора і архієпископа. Напевно, це сталося в понеділок 7 жовтня, у день, коли поет відбував з міста. Але перед цим Шевченко, очевидно перебував у свого петербурзького друга Семена Шержинського, який отримав призначення на посаду губернського поштмейстера в Житомир. Це перша адреса перебування Кобзаря в Житомирі (колишня Велика Чуднівська вулиця). Друга ймовірна адреса перебування Кобзаря в Житомирі – будинок губернатора. На цьому місці тепер кінотеатр «Україна» (вулиця Київська, 11).

Третя адреса в Житомирі: будинок волинського архієпископа на Велико-Бердичівській вулиці. Будинок входив до комплексу так званого архієрейського подвір’я (філії Почаївської лаври), де й побував з пакетом Т. Г. Шевченко. Це місце перебування у Житомирі Великого Кобзаря було свого часу відмічено достойною меморіальною дошкою, яку потім якісь нелюді вкрали (а інші – прийняли до металобрухту…). Це святотатство відбулося «під носом» у охорони міської і обласної ради та штабу армійського корпусу…

Втім, що стосується саме армійського корпусу і займаних ним будівель пам’ятки архітектури: «Архієрейського подвір’я», хочеться запитати: чи не настав, нарешті, час тут, в центрі міста, у цих прекрасних будівлях створити історико-архітектурний заповідник «Старий Житомир», про що на початку ХХІ ст. вже піклувався автор цих рядків разом з колегою Миколою Кострицею, і знайшов розуміння на рівні тодішнього Президента України В. Ющенка?

Але тоді ще не прийшов час…

Можливо, тепер все-таки вдасться мудро вирішити це питання новій владі у рік славного ювілею Великого Кобзаря, знайшовши для військових місце у звільнених приміщеннях колишніх військових частин, а в центрі Житомира відновити історико-архітектурний комплекс, Хрестовий храм, створивши заповідник, і присвятивши перебуванню на Житомирщині Кобзаря спеціальну експозицію в ньому?

До речі, маючи великі приміщення колишнього «Архієрейського подвір’я» не треба було б вишукувати в бюджеті кошти для будівництва нових під експозиції унікальних житомирських музеїв: Художнього або Природи?

А ще – Заповідник міг би носити ім’я Тараса Шевченка. Адже далеко не кожне обласне місто України може похвалитися тим, що у ньому перебував Він – геніальний син і провидець українського народу.

…Із Житомира поет виїхав вглиб Волині за маршрутом: Новоград-Волинський — Корець — Острог — Дубно — Кременець — Почаїв. Свої враження від цієї подорожі Шевченко залишив у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Останні сторінки твору свідчать про те, що, виконавши всі завдання, поет з Почаєва знову завітав до Житомира. Прибув Шевченко вдруге до Житомира між 25—27 жовтня. Про це П. Жур знайшов документальне підтвердження у «Волынских губернских ведомостях» за 2 листопада 1846 року.

Можна припустити, де зупинявся поет під час свого перебування в Житомирі. У вже згадуваному документі консисторії перелічуються особи, які повинні були сприяти поетові в його подорожі. Серед інших згадано й «економа волинського архієрейського будинку». На архієрейському подвір’ї містилися кімнати для приїжджих, де міг зупинятися поет.

Власне, цим же шляхом мандрував і шевченків літературний герой Варнак. Трагічна постать поліського селянина, що спокутував чужі гріхи. Відбувши «чуже» покарання, він залишився чесною людиною, повернувся з каторги на рідну Житомирщину. Чи це не образ для наступного після булгаковського Ларіосіка «літературного пам’ятника» в Житомирі? Місті, в якому Варнак добровільно зізнався у злочині, якого, власне, і не було, і звідки розпочався його тернистий шлях на каторгу…

У заключній частині повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» Шевченко від імені героя цього твору говорить: «Измеривши вдоль и поперек Волынь и

Подолию и дождавшись в Житомире осенней грязи, мы возвратились благополучно в Киев. Из Житомира послал я пачку огородных и садовых семян Степану Осиповичу (С. О. Прехтель, лікар і агроном, знайомий поета. — Авт.), собранных мной у волынских и подольских агрономов. А юным и прекрасным друзьям моим — тетрадку малороссийских песен, записанных мной от подолян и волынян».

А що ми залишимо своїм нащадкам, яку згадку про перебування на землі їх батьків і дідів геніального українського поета, маляра, мислителя Тараса Шевченка? Тут прозвучали слушні пропозиції. Тож прислухаймося до них!

На знімках: будівлі пам’ятки архітектури – комплексу «Архієрейського подвір’я» в Житомирі, де в 1836 р. перебував Тарас Шевченко. Ми бачимо поступову деградацію частин колись прекрасного архітектурного ансамблю (1), і його домінанти – Хрестової церкви (2). Ансамбль спотворено (3,4) і він потребує відновлення, включення в контекст загальноміського публічного ядра: історико-краєзнавчого заповідника «Старий Житомир» ім. Тараса Шевченка. Історичні знімки з архіву автора та ДАЖО.