“Відчуття небес” – любовна лірика, яка побачила світ в електронному вигляді. Це — поетична антологія, яка представляє вибрану любовну лірику поетів Житомира від Бориса Тена до наших днів.
Ми будемо регулярно знайомити читачів з поетичними перлинами цієї книги.
Отже, любовна лірика жінкам до дня Весни.
Відчуття небес. Антологія
Упорядник — письменник і науковий співробітник обласного літературного музею В’ячеслав Шнайдер.
Валентин Грабовський
* * *
Стоїть на стежині дівчина,
Проводить мене очима.
Красою юною грає,
Косою своєю русою.
А та коса – до пояса,
І трави їй – до пояса,
А мені – сім хвилин до поїзда…
* * *
– Лови мене! Забудь свої мороки,
Бо я з країни юності й краси… –
І ти тікала по траві високій,
Неначе й не було на ній роси.
– Лови ж! – і кропиву руками сміло
Одводила жалку, а вид аж паленів.–
Як славно: ми й на солов’їв поспіли,
А я боялась, вже минув їх спів.
Крізь зарості ожинника колючого!..
І сміхом вабила, щоб я услід летів.
Неначе й справді від чогось болючого,
Пустуючи, могли ми з нею утекти…
Наївний сміх!..
Чому ж він не минає?
І сниться-мариться роздолля осяйне,
Де голос твій вмовляє-вимовляє:
«Лови мене!» –
немов: «Люби мене!»
* * *
Це вже вічністю стало, вічністю стало,
Як ти віддано й ніжно мене цілувала,
Як розсипала коси, а вони зазміїлись
По плечах… Як сміялась, а коси дзвеніли…
А любила, чи ні?.. Ну, яке кому діло,
Чиє серце боліло, а чиє – не боліло?..
Пам’ятаю одне: як щасливо сміялась.
Це й зосталось,
Це вічністю, вічністю стало.
Трояндові уста
Мій янголе, які ще ждуть нас грози?..
І що відніме час, що – вітер-буревій?..
Чому твої прикраси всі, як сльози?
Аби я міг читать в душі твоїй?
Чи твої очі більше мені скажуть?
Чи ув одвіт сипнеш лиш злото-сміх?..
Боюся золота – воно продажне,
Сахаюся рубінів – кров на них.
Твій камінь – символ чистоти й печалі –
Як до лиця твоїй весні й красі!
Разки перлин – цнотливий цвіт конвалій,
Де в білих чашечках – по сонечку з роси.
Мої сади давно так не буяли
У зорецвіті – аж під небеса.
І крапельки-висюльки із опалів
Тобі спадуть на плечі, як роса.
Така любов,така нам доля вийшла.
Така життя задачка непроста:
Стоїш під вишнею, сама – як в цвіті вишня,
І лиш уста горять, трояндові уста.
* * *
Нефертіті
В Тель-ель-Амарна викопано в руїнах скульптуру голови цариці Нефертіті, яку зробив з кольорового вапняку майстер Тутмос. Це – мистецький твір предивної майстерності, осяяний незбагненною поетичною чарівністю.
З. Косідовський.
В губах – мигдалю переливи,
В устах – півоній жар.
О, світе!
А може, справжня Нефертіті
І не була така вродлива?
Хто скаже, на кого моливсь
Той скульптор?
На жону тирана?
Чи вирізьбив свою кохану,
Що на чужину продали?
Вона жила в душі від юності,
І майстер в каменю просив:
Явить – не ідеал красуні-
О, ні – Краси!
Він задихався, він творив:
Плив головою у міжзор’ї,
А що там, ніч стоїть надворі,
Чи день, – злилось в один порив.
Чи день, чи ніч…
Спливли, як дим,
Роки. Віки. Тисячоліття…
Спить первотворець
І над ним,
Як Мрія – Ніжна Нефертіті.
* * *
Вона була… Без неї ван Бетховен
“Сонати місячної” не створив би,
Франко не дав би нам “Зів’яле листя”,
Не написав би Верді “Травіати”,
А Штраус – “Казок Віденського лісу”.
Вона була – ні мила, ні дружина,
А все, чим дишуть і живуть для чого,
І серце не питалося ні в кого:
Любить чи ні. А спалахнувши враз,
Ставало, як ота летюча зірка.
Вона була. Хоч не дала митцеві
Ніяких благ в житті, ні насолоди.
Лише неспокій та жагу безмежну,
Та заронила в серце ту красу,
Перед якою навіть смерть безсила.
Грабовський Валентин (1937–2004). Народився на Харківщині. Найпопулярніший житомирський поет другої половини 20-го сторіччя. Член Національної спілки письменників України. Організатор літературного життя, літературний редактор, культурний діяч. Багато років працював в обласній газеті «Радянська Житомирщина». Тривалий час очолював Товариство поляків на Житомирщині, керував літературною студією імені Бориса Тена та літературною студією імені Михайла Клименка.