Роман Огурківскій з Житомирської області – один з найбільш постраждалих за весь час антитерористичної операції, пише “Обозреватель”.
У районі бойових дій чоловік отримав опіки 85 відсотків поверхні тіла. Двоє його напарників загинули …
Ось уже кілька тижнів 36-річна Ольга приходить щоранку в столичну клінічну лікарню № 2, сідає на лавочку біля дверей реанімації і чекає, коли до неї вийде лікар і скаже пару скупих слів про стан її чоловіка. Найчастіше фахівці вимовляють одне і те ж: “Стабільно важкий”.
Іноді додають, що зробили операцію з видалення відмерлої шкіри, а рани закрили штучною тканиною. Іноді Ользі “щастить”: чоловіка перевозять з реанімації в операційну, і тоді вона може пару секунд на нього подивитися. Правда, Роман в ці моменти її не бачить, адже він практично постійно перебуває в медикаментозному сні – під впливом знеболюючих препаратів.
“Повістка чоловікові прийшла 19 березня, він відразу ж відправився до військкомату, – розповідає Ольга. – Спочатку його забрали в Бердичів – там була десятиденна підготовка, а потім перевели кудись під Житомир в танкову частину. Через два тижні дозволили на кілька днів поїхати додому. Але не встиг Роман зайти в двері, як йому подзвонили і сказали терміново з’явитися до військкомату – їх частина відправляли в сторону Миколаєва. Так що ми толком навіть не побачилися”.
Оля з двома доньками – 13-річною Аїдою і шестирічною Ангеліною – кожен день чекала новин від чоловіка, його телефонних дзвінків.
“Цього року 13 лютого ми відсвяткували 15-річчя весілля, – продовжує Ольга. – Я за чоловіком як за кам’яною стіною. А як він любить дочок! Намагається виконувати всі їхні бажання, балує. Роман – моє життя. Було б з ним погано, не прожили б стільки. Та й не сиділа б тут”.
Що саме сталося з чоловіком, як він отримав опіки, Ольга досі не знає.
“Я працюю у фермерському господарстві, – продовжує жінка. – З Ромою зідзвонювалися вранці і ввечері. Але 13 травня чоловік мене попередив: “Ми повинні переїжджати на нове місце, цілком можливо, вдень зі мною не буде зв’язку. Не переживай, я подзвоню”. Незважаючи на ці слова, я днем все ж спробувала додзвонитися Ромі, проте він був поза зоною досяжності. А в 17.15 пролунав дзвінок з незнайомого мені номера. Чоловічий голос представився: “Я воєнком”. Навіть не стала чекати, що він скаже, відразу запитала: “Роман живий?” Мені відповіли: “Так, тільки сильно обгорів”. Де і як це сталося, не знаю. Чоловік не говорив, чим займався, де розташовувалися частини – напевно, не хотів мене лякати. Та й повідомляти про розташування частини по телефону небезпечно.”
Слідство по даній справі все ще ведеться, тому точно сказати, чому загорілася машина, в якій знаходилися троє хлопців, поки ніхто не може.
Фахівці мають з’ясувати: це було самозаймання або диверсія.
“До опікового відділення нашої клініки на даний момент доставили тільки цього потерпілого під час бойових дій, – каже головний лікар столичної клінічної лікарні № 2 Анатолій Воронін. – При таких великих і глибоких опіках лікування тільки в реанімації займає не менше трьох місяців. Рани доводиться закривати штучною шкірою – донорської або власної, якщо є звідки її взяти. Потім – тривале лікування, людині проводять безліч операцій. Стан Романа досі залишається важким. Головне зараз – щоб він вижив.
P.S. Для тих, хто готовий підтримати Ольгу та її чоловіка Романа, ми публікуємо номер телефону жінки: (097) 767-09-09.