Толя (він просить називати себе саме зменшеним іменем) – 30-річний будівельник, який виконував роботи на замовлення моїх знайомих. Він – повільний та розважливий, любить спокійно порозмовляти.
Не курить, щодо алкоголю, то каже: «Майже не п’ю. На свята всіляко ухиляюся, щоб тільки не пити спиртне». Має дружину, дві доньки. Історія його життя цікава та повчальна, тому вирішила її розповісти.
Цей чоловік виріс у бердичівському інтернаті, потім у «бурсі» вивчився на токаря. А будівництву навчився на різних халтурах. Коли я сказала, що шкода, що він виріс в інтернаті, Толя відповів: «Навпаки, я радий, що потрапив до інтернату. Інакше хто зна, що було б зі мною. Може, спився б, як мій молодший брат. Чи пішов би у тюрму. Втім, така доля спіткала багатьох інтернатівців. Тих, хто був і так «без даху».
До інтернату мене віддали після другого класу в школі. Я не вмів ні читати, ні рахувати, ні писати, бо прогулював уроки в школі. Мені було цікавіше комусь допомогти по господарству, наприклад, перенести дрова. В школі я ніяковів та не відповідав на запитання вчительки. В інтернаті ж швидко наздогнав своїх ровесників у навчанні. Табличку множення вивчив за тиждень, бо мав якусь відповідальність – в інтернаті ж бо до мене добре ставилися.
Єдине, що погано: в інтернаті звикаєш до всього готового, що тебе вдягають, щотижня – свіжа постіль. А в житті потрібно самому все здобувати… Я почав курити цигарки в шість років, а кинув у 14. Дехто каже: «О, я почав курити в 14 років, а в 23 роки покинув». Я тоді сміюся. Я в 14 років уже покинув курити, бо мені від цигарок ставало погано, організм не переносив».
Його батьки вживали алкоголь, від цього й померли – мати в 54 роки, батько – через півтора року після її загибелі, в 72 роки (у батьків була суттєва різниця у віці).
«Мій батько мав свою схему вживання алкоголю, – пригадує Толя, – Він випивав склянку горілки й викурював дві цигарки. Хоча зазвичай не курив. Наступна склянка алкоголю – тільки через чотири години. Він завжди закушував, полюбляв м’ясо, щоб уберегти шлунок від дії спиртного. Ті, хто пили горілку без зупинки, з батьком застілля не влаштовували, бо з ним не було їм цікаво. Мама в дитинстві перехворіла менінгітом. Після такої хвороби взагалі алкоголю не можна вживати! Але мій батько постійно казав їй, щоб розпивала алкоголь із ним.
У 2010 році батько купив пляшку горілки, спиртне було низької якості. Після вжиття горілки і батьку, і матері стало погано, перекрило дихання. Батько вискочив надвір, подихав свіжим повітрям, йому стало легше. А мати залишилася в хаті. В неї пішла кров носом і ротом, у неї була повністю синя голова, коли її хоронили… Після цього мій батько майже перестав вживати спиртне, хіба що чарку в день. Казав: «Моє життя скінчилося». Він не хотів навіть уставати з ліжка. Потім помер».
Ця родина – багатодітна. Старший та молодший брати Толі, відповідно 33-ти та 29-річні хлопці своє життя не уявляють без пляшки спиртного. Всі зароблені гроші витрачають тільки на алкоотруту.
Толя розповідає про це розмірено, по-філософськи. Він дивиться у майбутнє, живе сьогоденням.
«Мій молодший брат теж був у інтернаті. Він часто його згадує. Я помітив, що такі, як він, ніби застрягають у минулому. Пригадують колишні прикрощі та радощі. Мій брат не може вирватися з цього кола. Ті, хто не вживає алкоголь, з ним не водяться. Він товаришує лише з такими, як сам. Нині в нього початкова стадія саркоми печінки. Лікар брату сказав, що йому треба вести тверезий спосіб життя. Але він нікого не слухає», – поділився Толя.
Він пригадав, як на похороні батька спожив три чарки горілки і його винесли з-за столу в «мертвому стані». «Ні, так сталося не через те, що мій організм був чистим, – запевнив чоловік. –Я можу вжити і 0,5, і 0,7 літра горілки сам і почуватися нормально. Мене так вразила смерть батьків. Я довго не міг прийти до тями, почувався винним. Але що я міг зробити? Зачинити їх у хаті й не випускати, не дозволяти їм вживати спиртне? Що ж я міг?»…