Сергій Пашинський – один із політиків, чия кар’єра цього року дістала нове дихання після втечі Януковича, пише “Тиждень“.
Вічна тінь Юлії Тимошенко раптом розпочала свій власний шлях, і доволі вдало. Зараз він серед головних дійових осіб у таборі переможця парламентських виборів «Народного фронту» й має всі шанси стати одним із сірих кардиналів української політики.
Ви виграли вибори з «Народним фронтом», основу якого становить екс-команда Юлії Тимошенко. Чи не жалкуєте, що пішли від неї? Мабуть, не змогли пробачити їй, що вона за два місяці навесні змарнувала 15 років, зокрема, й вашої наполегливої праці в політиці? Адже ви були весь той час мало не її тінню…
– Життя триває. Хтось змінюється, а хтось ні. Від моменту виходу Юлії Володимирівни з ув’язнення почали відрізнятися наші погляди буквально на все. Наші – це не тільки мої, а й команди фактично Майдану, яка наприкінці лютого без усіляких пауз потрапила у владу. Перед цими виборами ми були готові об’єднатись і з прихильниками Порошенка, і Тимошенко. Але не побачили розуміння.
Ми розійшлися з нею на політичному рівні, а на особистому так само толерантно, з повагою ставимось одне до одного. От буквально кілька днів тому спілкувалися, приїхали до неї, гарно поговорили. Ви зрозумійте, тут немає особистих образ, а є світоглядні розбіжності.
Пам’ятаєте, після чого і я, і багато колишніх партійців БЮТ пішли від ЮВТ? Ми були на політраді, але нас не зрозуміли, не підтримали. Відверто кажучи, це не ми чи я особисто пішов від Юлії Володимирівни, а вона від нас.
Треба розуміти, що нас усіх, хто там був, дуже змінив Майдан. А решту, звісно, не змінив. Оце і є головна причина наших розбіжностей із пані Тимошенко. Як не крути, але нову політичну постмайданну реальність розмінювати на якісь особисті суб’єктивні думки та моменти я вже не міг, хоч би про який аспект ішлося – кар’єрний, корупційний, егоїстичний.
Коли я виконував обов’язки голови президентської Адміністрації, мені було все одно, хто виграє вибори – головне втримати державу. Будь-якою ціною. А декому залежало передусім на тому, щоб стати депутатом. Пріоритети критично не збігалися, бо мені було не важливо, хто стане головою ОДА на Одещині.
Лиш би вона була українською. Я пишаюся, що травневі перегони виявилися єдиними, де не з’явилося жодної скарги: порівняйте зі щойно минулими парламентськими. Найбільш боляче за саму партію «Батьківщина», яку вважаю здобутком не особисто Юлії Володимирівни й не Турчинова, Авакова чи Пашинського. У травні це була найбільша в країні структурована й організована політсила. Дуже прикро, що всі ті події завели її в стан коматозної кризи.
Нинішня коаліціада до болю нагадує 2006 рік, коли демократичні сили так само ніби й підписали угоду, й постійно обіцяли, що вже завтра все буде о’кей, але закінчилося те зрадою Мороза й прем’єрством Януковича… Може трапитися, що ви таки не домовитеся з Порошенком і підете в опозицію?
– Знову-таки в нас проблеми з підходами. Вибачте, але на Майдані ми всі погоджувалися з тим, що нам потрібна парламентсько-президентська республіка. Тож спроби змінювати державний лад якось не дуже спонукають до діалогу.
Ось, наприклад, ситуація з Антикорупційним бюро, закон про яке нещодавно ухвалили (я особисто його супроводжував). Вважаю, що там прописана досить добра процедура призначення його голови – конкурсна, за участю громадськості, щоб заздалегідь були перевірені всі кандидати.
А не так, як навіть у моїй депутатській практиці, коли про три чверті кандидатур на державні посади я дізнавався в залі парламенту (так було за всіх влад). У законі прописано, що в результаті конкурсу слід обрати три кандидатури для подання президентові, а відтак парламенту, який голосуватиме за єдину.
Однак у проекті коаліційної угоди від Блоку Петра Порошенка читаємо, що голову Антикорупційного бюро призначає президент. Ми ж не проти, щоб очільник держави реалізовував свої повноваження: призначав генерального прокурора, голів Національного банку та СБУ.
Повинні бути повага й баланс між усіма гілками влади, та що поробиш, коли деякі з них просто немає за що поважати. Підсумую. Ми, тобто «Народний фронт», хочемо все робити публічно. Відкрито заявили: «Йдемо на вибори, щоб зробити Арсенія Яценюка прем’єр-міністром». Виграли їх, населення нас підтримало.
Тепер прем’єр знову-таки публічно заявляє, яку команду він бачить і пропонує обсудити кожну кандидатуру. За ці дні хоч якесь обговорення відбулося? Натомість почалися крики про розподіл посад і корито. То ліквідуймо тоді взагалі Кабмін і влаштуймо 1917 рік або «ДНР». Так буде краще? Повірте, якщо знайдеться хтось ладний узяти на себе всю відповідальність, о’кей, ми таких конструктивно підтримаємо й навіть відступимо вбік. Якщо Петро Олексійович вийде і скаже, що готовий відповідати й запропонувати свою команду, – без запитань.
Іще більше дратує, коли кажуть, мовляв, треба говорити не про кандидатури, а про принципи. Хлопці, та в нас за кожного президента ухвалювали по дві прекрасні програми розвитку країни.
Найкраща, до речі, була в період Януковича, бо її готувала йому за величезні гроші одна з найякісніших у світі консалтингових компаній. От візьмімо цей документ та й просто реалізовуймо, а не марнуймо час. І не слід призначати головним борцем проти корупції людину, яка її очолює. Це не натяк – просто приклад.
Зрештою, за результатами виборів у парламентсько-президентській республіці ми прийшли на перемовини зі своїм баченням. Якщо знайдеться 226 голосів з іншої команди, вони внесуть свою кандидатуру на прем’єра, й Порошенко змушений буде його підтримати. Взагалі мені не до вподоби слово «домовитися».
А як ви ставитеся до ідеї сформувати уряд із технократів без політичного забарвлення?
– Класна ідея, без запитань. Тільки покажіть мені, будь ласка, той склад, де лежать пронумеровані технократи, яких можна відразу призначати на посади. Ось вам штабель під Мінфін: вибрали звідти й відразу призначили.
Цей технократ уже довів, що вміє управляти, має позитивний досвід тощо. Чи йдеться про те, щоб призначити свого водія міністром транспорту, бо він мастило добре міняє в машині шефа? То хто ж такі ці технократи? Вибачте, але це знову демагогія, доведена в нашій країні до філігранного рівня. Із власного досвіду розкажу, як ми призначили одного такого технократа на високу посаду – не уточнюватиму куди.
Він мав завізувати оборонне замовлення на цей рік. Завізував. Як голова Адміністрації, я не міг дуже довго те замовлення отримати: мені казали, що то не моя компетенція. Нарешті, фактично отримав неофіційно й коли побачив, то остовпів.
У нас люди на фронті гинуть, а там десятки мільйонів гривень передбачалося кинути на салюти, сотні мільйонів – на перспективні розробки систем зв’язку, коли армія гола й боса. Мабуть, це тому що в нас перемога щодня.
Коротше кажучи, цілковита корупція. Технократ на пряме запитання «Що ж ви понапідписували?» відповів мені лише блудливою посмішкою. Найбільша проблема нашої політики – те, що в нас досі призначають на посади за принципом «свій – чужий», а не «ефективний – неефективний». І не останньою чергою через це маємо колосальну внутрішню кризу, яка накладається на зрозумілу зовнішню.
Якщо «свій», то чорт із ним, нехай робить що хоче – оце реальна трагедія в умовах війни. На рівні ментальності. Свого часу Османська імперія розпалася насамперед тому, що в ній почали офіційно за гроші продавати державні посади. 1999 року, коли я дізнався, що крісло голови ОДА коштує, залежно від області, від $3 млн до $7 млн, то відразу збагнув: наша держава може розвалитися. Тоді й вирішив піти в політику.
І досі зустрічаюся з тим самим. У нашої країни є дві найбільші проблеми: боротьба з корупцією і агресія Росії. І незрозуміло, що з них небезпечніше. Однак, якщо їх вирішити, всі решта врегулюються самі собою.
Яке майбутнє «Народного фронту»? Хто в ньому приймає рішення: Яценюк, Турчинов, ви? Хто фінансує: Мартиненко, Коломойський, іще хтось?
– Ми тільки-но вийшли з електоральної кампанії, тому всі рішення поки що приймає виборчий штаб, який складається приблизно із 15 осіб. У кожного з них своя зона відповідальності. Ця команда пройшла чималий шлях – іще від виборів 2012 року.
Як повноцінна політична партія НФ іще не оформився, нині якраз відбувається цей процес. Особисто я був заступником керівника штабу, в «Батьківщині» завжди опікувався питанням партійного будівництва, тим самим займаюсь і тут.
Власне, в нас і так уже близько половини керівників обласних штабів – це люди з БЮТ, звідки ми забиратимемо найкращих. Щодо похоження коштів немає жодної інтриги: фінансували члени партії, мажоритарники – наші висуванці. А коли мова про Коломойського, то хіба він доброчинна контора?
Згадайте бодай одне рішення уряду Яценюка, яке йому йшло на користь. Або краще – скільки було таких, які Ігореві Валерійовичу зовсім не припали до вподоби. Про що ми взагалі говоримо?..
Нагадаємо, як писав Репортер, після Майдану Сергій Пашинський, який довгий час був головою Житомирської обласної партійної організації ВО “Батьківщина”, неодноразово фігурував у різниз скандалах, перебуваючи на посаді керівника АП.
В важкі часи для країни літав на рибалку на вертольоті, погрожував голові Вищої Ради юстиції Олександру Лавриновичу, був замішаний навколо скандалу на Житомирському лікеро-горілчаному заводі.