На хвилі чергової реформи в освіті забулькало на цю тему різноголосе суспільне болото.
Слухаю та читаю їх і диву даюся, які маразматичні відповіді на маразматичні питання поширюють соціальним ефіром люди. Вирішив і собі приєднатися. Мій двадцятирічний педагогічний досвід, вже, мабуть, дозволяє написати, якою я бачу ідеальну освітню модель.
Почнемо з азів – що таке освіта? Освіта це цілеспрямована пізнавальна діяльність людини. Як вона відбувається, де і коли, а також як має, як може і як буде ось в чому питання. Як казав широко відомий в вузьких колах Кузьма Прутков, «зри в корень». Як формується поведінка людини, на яку впливає і освіта, і виховання, і закопані та не дуже таланти?
Життя людини це поєднання її власного «я» із оточуючим світом. Мовою нас жаборізів – пристосування до умов середовища. І освіта, і виховання, і спілкування, і робота улюблена та ненависна – це все адаптації. Для чого адаптуватися, то вже інше нудне питання.
Отже, освіта це один із інструментів пристосування до світу в якому живеш. У слові пристосування не має бути негативного відтінку. Не пукати в переповненій маршрутці, подати руку бабульці, яка не справилась із ожеледицею, піднести візок сходами чи вивчити мову суахілі – це також пристосування.
Щоб ефективно пристосовуватись, існують три групи механізмів – три типа досвіду.
Можете їх порівнювати із трьома китами, горілкою потрійної очистки чи відображенням в трьох кривих дзеркалах. Ваші асоціації це ваш досвід.
На першому рівні прийняття рішень стоїть досвід усіх попередніх поколінь закладений в генах. Там і типи темпераменту, і комунікативні здібності, і схильність до агресії чи співпереживання. Однак, ми живемо в мінливому світі безкінечної кількості форм, тому усе наперед передбачити не можливо. До того ж генетична структура дуже неповоротка. Інколи одну потрібну мутацію приходиться чекати десять тисяч років, а це п’ятсот поколінь.
Тут лише формується якість глини з якої потім буде виліплено особистість.
На другому рівні рішення корегуються соціальним досвідом. Це не лише виховні години в школі, чи бесіди з вихователькою, чи повчання мами, чи етнопедагогічний пасок тата.
Людина як губка починає вбирати в себе все те, що відбувається в суспільстві навколо неї. І починає це робити не в садочку, не в школі і тим більше не на пенсії. Ще не народившись, дитина сприймає емоційну картину світу через звуки, які до неї доходять і гормональну реакції мами на них.
І нарешті останнім рівнем, де інтегруються та фільтруються рішення двох попередніх, стає наш особистий досвід.
Те що з нами сталося може дещо відхилити траєкторію нашої долі, скерованої генетичною програмою, побудованою за мільярди років еволюції чи суспільним досвідом, який передається із покоління в покоління.
Отже освіта і виховання це безперервний ланцюг, який тягнеться від першого здатного до самовідтворення коацервата до останнього подиху останньої людини. Формальна освіта, яка регулюється законом, це лише мізерний, але не по розмірах важливий, елемент цього ланцюга. Однак, офіційна освіта не зможе змінити впливу генетики, батьків і суспільства. Які б реформи ми не видумували, які б кошти не вкладали, якими б повноваженнями не наділяли.
Та все ж, свою функцію вона може і повинна виконувати.
Потрібно зрозуміти, що не існує єдиного уніфікованого підходу в освіті. З одного боку всі ми різні, з другого суспільство це не купа піску, де всі «піщинки» повинні випити до дна, щоб була думка одна.
Насамперед, це повинні бути відмінності пов’язані із віком того хто отримує освіту. Освіта починається із 6-12 тижнів ембріонального розвитку, і нею займається майбутня мама та її оточення. З моменту народження до одного року мама буде абсолютно домінувати в процесі виховання і освіти, але оточуючі починають поступово переходити із категорії опосередкованих педагогів до прямих. До трьох років надважливими є виховний приклад батьків. Вони є моделлю відносин, яку підсвідомо копіюватиме дитина із невеликими корекціями суспільного та особистого досвіду.
Ми реально виховуємо дітей до трьох років, далі вони лише вчаться лицемірити і видаватися вихованими.
З трирічного віку до пори статевого дозрівання простягається епоха обов’язкової загальної початкової освіти. Спочатку діти освоюють знання і стереотипи суспільних відносин у вигляді гри. Це триватиме до років шести-семи. Потім «Вітаю, школу»! До одинадцяти років діти ще потребуватимуть замінника мами – першу вчительку.
А далі загрудинна залоза зменшується і починається нове життя.
Чи потрібно в оцій школі, де вчать всьому потроху, якісь там особливі диференціації? Я не знаю. Навряд чи можна в такому віці спрогнозувати, що буде потрібніше, важливіше, краще. Тому нехай в межах школи діти учать все, а поза уроками вже потакають амбіціям батьків чи власним тимчасовим потягам. Це все має тривати років три-чотири.
Під час статевого дозрівання завершується формувань основних структур мозку. Адже, що буде з дівчинкою із домінуючою правою півкулею, яку заперли в математичний клас чи хлопчику із домінуючому лівою півкулею в художній школі? Їх чекає неуспіх і неуспішність. А ще ненависть до справи якою вони займаються.
Тому, для того щоб робити вибір за дитину, в якому напрямі вона має іти в освіті до віку 14-15 років, потрібно дуже сильно її або себе ненавидіти.
Отже, десь з класу дев’ятого (14-16 років) можна визначати профілі а не тупо вбивати вищу математику чи хімію в голову із домінуючою правою півкулею. Цей профіль повинен іти не за типами дисциплін (математичний, лінгвістичний…).
Він має іти насамперед за способом діяльності. За тим, що і як використовуватиме людина в майбутньому дорослому житті.
Я бачу сім основних напрямків:
Вчений. У дитини домінує бажання досліджувати, ставити під сумнів аналізувати. Тут будуть дві категорії: ті хто шукає і ті хто аналізує знайдене. А далі вже можна ділити за профілями, як це передбачається в сучасній системі шкільної освіти.
Силовик. Гіперсправедливий, з добрими фізичними даними, дисциплінований. В майбутньому це військовий або правоохоронець. В далекому майбутньому космонавт першопрохідник. Такий профіль нагадує сучасні військові ліцеї.
Майстер. Людина, яка може робити якусь суперскладну справу супервдало. Не важливо, яка це справа, ремонт автомобіля, художня ковка чи програмування. Аналогів немає. На жаль.
Митець. Людина, яку природа наділила особливим талантом до передачі думок за допомогою невербальних засобів. У нас є художні школи. Я чув, що їх хочуть закрити в догоду економії бюджетних видатків. Це буде не дуже вірне рішення. Краще зекономити в іншому місці. Хоч мені невідомі випадки, коли випускники цих шкіл порадували світ безсмертними шедеврами, однак, хто знає. Оскільки, люди спілкуються на 63% невербально і лише на 19 логікою слів, то не варто втрачати контроль держави над цим величезним важливим ресурсом.
Організатори. Є такі дітки, які вміють зібрати навколо себе однолітків і щось таке «замутити». Їх потрібно вчити психології, соціології, менеджменту. В майбутньому меритократичному світі вони стануть отими фахівцями організації суспільного життя, а не представниками влади як зараз за Конституцією.
Трудяги. Світ не ідеальний. Комусь прийдеться працювати в галузі асенізації та виконувати іншу не дослідницьку, ненасичену пригодами, не майстерну, не творчу, не організаторську роботу. І це не лише питання конкуренції, за якої хтось витісняється в непрестижні сфери життя. Є багато людей, які самі не бажають заморочуватися над життєвими складнощами, а хочуть просто працювати звідси і до п’яти вечора.
Універсали. Це термінатори (не в голлівудському значенні слова), які будуть місточками між різними «кастами». Це філософи, які здатні вибудовувати стратегію розвитку людства. Тільки вони, тому що інші обмежені і здібностями, і знаннями і зацікавленістю. Більшість із них буде поверхаххапайками як я, дехто вченими енциклопедистами, але буде маленький відсоток тих хто «бачитиме» майбутнє і вказуватиме шлях до нього.
Ця диференціація несе в собі ряд небезпек, які потрібно попередити. По перше, рішення про вибір профілю належить приймати фахівцям, незважаючи на фінансові статки батьків, їхні амбіції чи можливості школи. Навіть бажання дитини повинно бути лише дорадчим, а не вирішальним. Це не демократично, але… Задайте запитання теперішнім восьмикласникам і більшість дівчаток захочуть іти в «митці» а хлопчики в «силовики». Колись у мене була учениця, яка мало не плакала (чи й плакала), коли я давав їй додаткові завдання із біології і хімії.
Вона казала, що буде юристом, і їй природничі науки ні до чого. Тепер вона кандидат біологічних наук і знаний вірусолог. Друга небезпека, що може виникнути при тривалому використанні такого розподілу – міжкастова ворожнеча. Щоб уникнути цього, необхідно, щоб всі профілі максимальну більшість часу навчалися разом і лише на спеціальних предметах розділялися на групи. Крім того отриманий профіль не має абсолютно визначати подальшої професії.
Людина навіть в сімдесят років має право із коваля перепрофілюватися у вчителя танців. Ніщо не має права обмежувати людину в виборі професії, тільки вільна конкуренція її знань і досвіду.
Другою причино диференціації є стать дитини. Я не «проти» гендерної рівності. Я дуже «за» гендерну рівність. Однак, я не можу не визнавати фізичних і психофізіологічних відмінностей між чоловіками і жінками. Фактом є те, що в початковій школі більшість успішних учнів дівчатка. До кінця школи кількість відмінниць скорочується. Відсоток жінок кандидатів наук ще нижчий а докторів ще менше. Це традиційно пояснюють сексизмом в науці.
Однак, за власними розмовами з науковцями мушу констатувати, що більша половина чоловіків не проти писати докторську, а серед жінок і десяток відсотків не набереться. Всі розмови про нерівність в побутових обов’язках часто не виправдовують себе із сучасною побутовою технікою та способом міського життя.
Та все ж, більшість дівчаток після 11-12 років більше послуговуються правою півкулею, а підходи до навчання у нас лівопівкульні. Звідси і невдачі у навчанні дівчаток – вони із хлопчиками в нерівних умовах.
Чи потрібно розділяти класи на дівчачі та хлопчачі? Мабуть ні. Школа – це не лише місце для здобування знань, це ще і досвід формування соціальної поведінки, в тому числі і з протилежною статтю.
Ну і нарешті фінансове питання. Дошкільна і недиференційована освіта повинна бути безкоштовною. Це аксіома. Диференційована освіта повинна бути безкоштовною для тих хто навчається за встановленим профілем. Найкращі учні повинні отримувати грошове заохочення. Ті, які не можуть отримувати освіту за місцем проживання мають бути забезпечені або житлом (гуртожитком-інтернатом) або компенсацією проживання.
Ті. які не хочуть змиритися із своїм рівнем знань і здібностей (результат ЗНО (ДПА) із математики 20-30%, а хоче бути вченим математиком) мають оплачувати свої бажання.
Професійна освіта має також бути сформована за знаннями випускника диференційованої школи. Є знання – ідеш в бакалаврат, немає – на молодшого спеціаліста.
Я за визначений державою прохідний бал. Найкращі абітурієнти отримують стипендію, середні навчаються безкоштовно, а найгірші платять. Після кожної сесії все переграється по новому.
Ось така моя педагогічна антиутопія.