Хробак і філософ

Хробак розкошує в
тілі мертвого філософа. В чому тут мудрість, яку нам в обличчя кидає Всесвіт?
Що ми запишемо в засалених зошитах на уроках Життя?

Є три варіанти.

1. Хробак,
поїдаючи мозок філософа, не отримає й крихти його знань і мудрості, якщо навіть
серед філософів є і мудрі, і освічені?

Це як лектор, який
із трибуни читає нудним тремтячим голосом з пожовклих листків конспекту із
конспекту конспектів колись померлих мудреців. Це як студентка гламурного
університету, яка все це записує в ексклюзивний загальний зошит, чіпляючись
накладними нігтями за клітинки сторінок, чіпляючи накладними повіками сусіда по
парті, зачіплюючи накладними грудьми очі старого лектора. Це як подібний до
мертвої мухи в павутинні, постійний відвідувач соцмереж перепощує перепощені
кимось перепости велемудрих статусів.

2. Усіх нас
з’їдять хробаки?

Незалежно від нашої
мудрості і філософії, ми є очікуваною поживою для них. Вони з’їдять мудрого
філософа; нудного лектора, який мріє про вищу на 42 гривні пенсію і про груди
студенток на першій парті; студентку гламурного факультету, яка плутається в
Сковороді і сковородах, що ними торгуватиме після випуску; її сусіда –
майбутнього збирача меблів із двома вищими; користувача соцмереж, який
розривається між перепостами і вподобками (like)
під відвертими фото студентки гламурного факультету… Навіть нормальні реальні
дядьки і тітки, що над цим всім не паряться, підуть хробакам на корм.

3. А можливо
між філософом і його трупом лежить нездоланна прірва?

Ім’я цій прірві
смерть. З одного боку її наше тіло це джерело мудрості (інколи), з другого її
боку – комбікорм для хробаків. Адже мудрість філософ генерує поки він живий.
Коли він помер залишаються відредаговані кимось книги, переказані кимось слова…
Усі ці конспекти конспектів, могили і пам’ятники, біля яких щороку збираються
велемудрі і ті кого пригнали з пар, знаходяться по той бік прірви. Бік
хробаків, лекторів, студенток, студентів і користувачів соцмереж.

Тому прощатися із людьми потрібно поки вони ще
дихають і чують, слухати їх поки їхнє серце б’ється та ще не згас у синапсах
медіторний вогонь, любити поки вони здатні віддавати у відповідь свою любов та
ненависть… Як це все припиниться, настане робота для хробаків.