Олександр Сугоняко, Президент «Асоціації Українських банків» під час заходів із вшанування Героя України Якова Зайка відповів на економічні запитання сайту Репортер Житомира.
– Олександре Анатолійовичу, дякуємо, що знайшли для нас час. Охарактеризуйте, будь-ласка, стан балансу української економіки: доходи, видатки, борги. Якою є наша сьогоднішня економічна дійсність?
– Українська економіка знаходиться в стані занепаду, глибокого занепаду – ми до цього часу не досягли рівня 1991-го року. У нас страшні зовнішні борги, які у цілому перевищують 130 мільярдів доларів. З 2005-го року і по сьогодні Україна купила товарів на 100 мільярдів доларів більше, ніж продала. Ми купували в борг. По суті, країна жила в борг – це така система управління нашої української економіки.
Стан української економіки відображається у постійній девальвації нашої гривні. Ви пам’ятаєте, що у 1996-му році, коли ми її запроваджували, долар коштував 1,8 гривень, а сьогодні – 25. Це знецінення є результатом абсолютно бездарного управління нашою економікою.
– Яким є баланс між відтоком капіталу і прямими інвестиціями?
– Зрозуміло, що при таких умовах, про які я перед цим сказав, у нас інвестиції мізерні через надзвичайно несприятливе економічне середовище, оскільки якщо не розвивається національний капітал, то і іноземний працювати нормально не може.
Через оце – судова система, інфляція, високі процентні ставки, високі ризики економічні – все це не дозволяло притоку іноземних інвестицій. Ну а відтік капіталу був викликаний тим, що ті люди, а це в основному стосується крупного бізнесу, чи олігархату, так само не хотіли ризикувати – тут вкладати, і виводили капітал за кордон.
– У разі неспроможності держави виплачувати свої внутрішні і зовнішні зобов’язання, на допомогу від кого може розраховувати Україна?
– Українці мають розраховувати тільки на себе і на власні сили – у нас все є для того, щоб подолати оцю боргову кризу, це абсолютно не є проблемою…
– … що в нас є?
– … я зараз скажу. Проблема ключова – це абсолютна нездатність до управління суспільним економічним розвитком всіх без виключення Президентів, всіх без виключення Прем’єр-Міністрів, які займали ці посади. Вони не спромоглися визначити головну економічну мету діяльності уряду. А ця мета дуже просто звучить – це заволодіння Україною власним ринком. Ми, по суті, здали ринок. У нас 30% власного виробництва, решта імпорт. Тепер треба відвойовувати і здійснювати імпортозаміщення буквально по всім галузям.
Ну, от, колись був меблевий комбінат в Житомирі величезний, який на всю Україну виробляв продукцію і по всьому Радянському союзу експортував. Зараз там, що хочеш, тільки не меблевий комбінат. Так от, це приклад.
Сьогодні у нас в Україні об’єм меблевого ринку – мільярд доларів. З них половина – імпорт, інша половина – ми самі виробляємо і з цього половину ще на експорт відправляємо. 250 мільйонів доларів – це те, що ми тут робимо і що виробляємо. Завдання перед владою має ставитися дуже просто: сьогодні у нас мільярд – через 5 років має бути 5 мільярдів об’єм цього ринку. Сьогодні у нас 50-60 відсотків імпорту, завтра має бути тільки 20. Сьогодні ми 60% імпортуємо комплектуючі на меблі, «завтра» має бути 20 – через 5 років.
Таку задачу треба ставити і треба вирішувати. Ми мусимо самі себе забезпечувати. У нас є все необхідне: у нас є сировина, ми сьогодні експортуємо що? Ми експортуємо кругляк, деревину, замість того, щоб експортувати крісла, стільці. Якби це було – тут додана вартість була би в 50 разів більше, а це заробітна плата, це зайнятість населення, це доходи в бюджет.
І мета абсолютно не була правильно поставлена для Національного банку. Метою Національного банку в Конституцію ми записали, вірніше, друге скликання, ми до цього не маємо ніякого відношення, «стабільність гривні». Що це за завдання? По відношенню до чого? Там мало би бути записано, що «діяльність Національного банку, грошово-кредитна його політика мала би бути зорієнтована на подвійну мету: сприяння зайнятості в Україні й українців і забезпечення стабільності внутрішніх цін». От за що він мав би відповідати.
Оці помилки у визначенні мети привели от до того. Їх треба ліквідувати – правильно поставити задачу і все, в нас є ресурси, у нас є люди, у нас є голови, які сьогодні можуть витягнути Україну із цієї прірви, і ніякі зовнішні запозичення нам для цього не потрібні. У нас є достатній внутрішній ресурс.
– Якою, на Ваш погляд, у відсотковому вимірі є ймовірність дефолту в Україні?
– По-перше, дефолт – це не є щось страшне. Дефолт – це просто відмова від обслуговування своїх зобов’язань. Ну й добре, відмовилися. Не повністю. Скажімо, через 10 років Вам повернемо, але зараз ми не знаємо, як повертати, через те, що попередники у нас таке наробили. Але ми мусимо показати, тому хто нам позичив гроші раніше, яким чином ми заробимо ці кошти, і коли ми Тобі повернемо і відсотки у тому числі. Тобто, це тема переговорів, і ніякої проблеми з дефолтом нема – візьміть, Ісландію, маленьку країну, зовнішній борг там складав 9 ВВП. І, на сьогоднішній день, вони повирішували всі проблеми свої.
– 9 ВВП, що мається на увазі?
– Це об’єм боргу зовнішнього, який складав 9 ВВП. У нас борг трошки більше ніж 100% сьогодні, порядка 130%, а у них 900% було. Вийшла країна з кризи – розв’язали. Тобто, дефолт сам по собі не є проблемним, проблемою – це один із засобів розв’язання економічних проблем. Але дефолт може бути тоді і тільки тоді, коли ми з Вами, Україна, побачимо нормальну економічну програму відродження України і повіримо, і побачимо, як ми її будемо всі разом вирішувати.
– І тоді можна оголошувати дефолт?
– Абсолютно правильно. Ми ставимо кредиторам нашу програму і кажемо: « Через 5 років у нас буде стільки-то склад ВВП, отакі доходи бюджету, з них ми стільки-то Тобі заплатимо, але, дорогенький, почекай 5 років, через 5 років ми тебе будемо обслуговувати».
– А от сама ймовірність настання дефолту, вона висока зараз?
– Я думаю, що не висока через те, що Захід не зацікавлений, і він буде так «циркати» потихеньку кредитами, щоби ми і розвиватися не могли, і обвалитися не могли в дефолт.
– Це цікаво, насправді. Ну і останнє питання: який, на ваш погляд, закон потрібно першочергово прийняти, щоб у довгостроковій перспективі українська економіка відчула посилення?
– Сама головна проблема, не вирішення якої призвело до такого ганебного стану в Україні – це проблема власності: в Україні немає законних власників. Ті, що поприватизовувати, поприХватизовували, вони прекрасно розуміють, що це – незаконно, або не повністю законно, тому, що у відповідності до Конституції, тоді мала би бути визначена у якості ключового суб’єкта власності, прав власності, територіальна громада і реєстрація всіх прав власності має відбуватися в територіальних громадах. Цього не було зроблено – рішення приймалися дуже часто сільськими радами, міськими радами, на які мав вплив олігархат і це в умовах життєво не функціонуючих територіальних громад. Сьогодні ті громади, які прокидаються, вони все швидко ставлять на свої місця. Вони можуть не забирати власність, вони можуть її узаконити, якщо ці власники будуть нормально працювати.
Так от, через те, що влада помінялася, заводим одних, забираєм в других, потім ті прийшли – у них забирають. І замість того, щоб цю власність нарощувати і збільшувати зайнятість, зарплати, обсяг товарів, замість цього ми маємо що – постійну шарпанину й бажання заробити на цій власності, знаючи, що в тебе можуть завтра її забрати. Це ключова проблема і от цю ключову проблему ми мусимо вирішити справедливо, в інтересах нашого українського народу – карти на стіл і не означає, що ми будемо забирати, обов’язково, власність, яка є, але те, що стосується інфраструктури, обленерго, облгазів – ця інфраструктура не може бути у приватних руках, 100 процентів у цьому часі, тому що вони там просто накидають ціни додаткові, і це здорожчує вартість всього нашого товарного потоку. Оці інфраструктури треба буде все-таки повертати або в державну, або комунальну власність, забезпечуючи мінімізацію цін, а решта може бути, у залежності від того, на яких умовах цей крупний бізнес погодиться, але для цього треба, щоби Майдан піднявся, по силі зрівнявся з олігархами і сказав: «Давайте сідайте за стіл і будемо домовлятися про те, як узаконити цю власність в інтересах всього українського суспільства».
– Як би Ви сформулювали назву цього закону?
– Я думаю, що це мають бути зміни поки-що в Конституцію, але після того, коли… Давайте так, я проговорив… у якій формі назвати – це вже третє питання, але без розв’язання питання реальних власників від малого до крупного бізнесу і затвердження їх…
– … земельних ділянок…
– … не тільки земельних ділянок – заводів і фабрик…
– … а й самої приватної власності…
– … приватної власності на землю? Це інша тема, я говорю про власність взагалі, включаючи і землю.
… зрозуміло.
– … це має бути вирішено. З моєї точки зору, в частині землі, це окрема тема, власників, більше там, я не знаю, 100 гектарів, можливо, 800 гектарів у одного суб’єкта не може бути, земля має належати тим, хто сільськогосподарського призначення, хто буде на ній працювати і тільки, і ніяких латифундій тут в Україні бути не повинно. Крапка.
– Ну все тоді, це всі питання. Дякую.
– Дякую і Вам.
Сергій Фещенко