Записки сільського єврея. Записка третя. Восьмий клас

Записка друга.

І нині мені сниться той восьмий клас. У цьому сні я часто бачу себе поруч з Миколою. В руці у мене молоток, Микола обороняється короткою полінякою. Фінал цього кошмару різний — іноді я вирубаю Миколу, іншим разом він cпритно гамселить мене по голові.

До школи після педагогічного інституту я йшов, зовні вдаючи з себе скептика, але в душі не сумнівався, що тільки-но увійду в клас і скажу: «Ребята, сейчас мы с вами войдем в неповторимый мир русской литературы», — як справжній конвеєр байронів, пушкінів, шекспірів і лесь українок запрацює в школі благословенного села Бички. Одного я не міг зрозуміти — чому цього не зробили мої попередники?!

Навчальний рік почався з того, що нас відправили на обривання хмелю, і там мене чекали перші сумні спостереження. Справа в тому, що сільська дитина може годинами обривати хміль, втупившись в одну точку, причому на її обличчі в цей час не відображається жодної думки. Отож, моя віра в майбутній конвеєрний потік класиків дещо змаліла. Я також швидко відчув, що більше ніж тридцять хвилин щоденної роботи не витримую, і зайнявся психологічним спогляданням. Дуже швидко я знайшов яскраві винятки із тотальної одноманітності. Це були восьмикласники Микола і Стьопа. Микола був кістлявий, задерикуватий, нахабний хлопець з викличним виразом обличчя. Фізично він був слабкуватий, зате дух… Вже потім, коли він з’їв всі мої нерви, я почав помічати в його профілі щось від Керка Дугласа — того самого, що зіграв Спартака у знаменитому американському фільмі. Микола так само закопилював нижню губу, а коли Микола закопилював губу, всі методи педагогіки можна було запхати в одне місце.

Стьопа був маленький шатен з великими губами і зубами й вузькими єхидними оченятами — такий собі колгоспний чингізханчик. Отже, я виявив для себе дві демонічні особистості і невдовзі з’явився на полі з томиком Байрона, сподіваючись сколихнути століттями незаймані глибини. Я прочитав під час обіду декілька віршів, які сподобались школяркам, — втім, не був впевнений, зацікавив їх Байрон чи молодий вчитель. Невдовзі до нас приєдналися Стьопа і Микола.

Дівчата від мого читання поступово почали нудьгувати, а от на обличчі Стьопи з’явився несподіваний живий вираз. Він думав!

«Я счастлив, пэри Запада, что вдвое Тебя я старше…» — з великим підйомом прочитав я. В цей момент Стьопа несподівано голосно ригнув. Я подумки поспівчував такій публічній ганьбі і, не подаючи виду, прочитав ще півтора прекрасних рядки: «…что могу мечтать Спокойно, глядя на лицо такое». Стьопа ригнув ще раз, при цьому радісно засміявся, разом з ним ригнув і зареготав Микола.

З цього моменту відрижка Стьопи стала віртуозною і безперервною. Він володів нею, наче курський соловей співом, і я зрозумів, що це своєрідний вид «художньої відрижки» — на щастя, майстрів такого роду не так вже й багато. Я сказав, що на сьогодні досить, і закрив томик Байрона.

Втім, демонічні стихії вже пробудились і в душах, і в природі — насунулась гроза.

З усіх народних прикмет найвідоміша — прикмета про низький передгрозовий політ ластівок, і вони таки з’явилися. Причому літали настільки низько, що викликали неабияку цікавість Стьопи, котрий скинув піджака і зробив пару спроб збити якусь ластівку прямо на льоту. Микола готувався приєднатися до нього. Я зібрав у собі залишки педагога.

— Степа, ласточка все-таки живое существо…

Стьопа глянув на мене, як на жабу, і, схопивши каменюку, пожбурив нею в ластівку, але, на щастя, не влучив. Cухомлинський, який був запеклим ворогом тілесних покарань, миттю вивітрився з мене, і залишився один Макаренко, який ці покарання, в принципі, визнавав — через секунду я був поруч із непересічною особистістю і з максимальною силою та неймовірною насолодою тягнув її за вухо. Стьопа заверещав, якось особливо противно роззявивши свого великого рота. Однак при цьому він зумів вільною рукою миттю стягнути з мене берет і провив, переходячи на «ти»:

— Пусти!.. Кину…

— Тільки спробуй… паскуда!

— Кидаю! Кидаю!

Мій берет на очах у восьмого класу плавно опустився в грязюку.

Так ми і стояли зі Стьопою деякий час, утворивши цікаву скульптурну групу, яку я б назвав, скажімо, так: «Вчитель, що тягне за вухо учня, який тільки що кинув берет цього вчителя в калюжу».

Записка четверта