Канадський середній клас, діти в гумових чоботях і парки з первозданною природою
У Канаді на власні очі бачиш, що таке середній клас. Це не Україна, де людина з вищою освітою животіє на копійки, щодня давиться у громадському транспорті, відпочивати їде на город у село, щоб виростити собі картоплю на підхарчівок. Середній клас у Канаді – це автомобілі за 100 тисяч доларів, власний двоповерховий особняк і відпочинок на Карибах. Городи віддані фермерам, це їхній бізнес. Ніхто не додумається переорати свій газон і посадити там картоплю. Але все – по порядку.
Діти в гумовиках
Ставлення до дітей дуже лагідне й тактовне. Малята граються лише вдома, на вулиці не бігають, як в Україні. Гойдалки, батути, майданчики – кожні батьки на своєму подвір‘ї намагаються створити для дітлашні щось цікаве. Плюс – дитячі майданчики біля початкових шкіл і просто так, між будинками, а також у парках.
Дітей одягають по погоді, навіть легше, ніж ми звикли в Україні. Та температура, при якій моя Соломія почувається комфортно в легкій куртці і шапці, канадська дитина ж гулятиме у футболці і балетках на босу ногу. Щодо взуття, то найпопулярніше серед дитячого це… гумові чобітки. Так-так, тут суха погода, проте чомусь мамці вперто взуваються своїх малят у гумовики. Через кілька днів я зрозуміла, в чому прикол: гумовики найчастіше діти носять як змінне взуття, коли йдуть гратися на дитячий майданчик. А там пісок, іноді грязюка. В гумовиках ноги будуть сухими і чистими. Хоча, на мою думку, в добротних кросівках було б зручніше.
Хата-кроляча нора
Канадці полюбляють жити у власних особняках, двоповерхових зазвичай (перший поверх – напівпідвальний). Вони на вигляд без особливих претензій, проте начинка – на відмінно. Будинки зводять раціонально, вони невеликі, проте в них вміщується багато кімнат, комірчин. Усередині хати немає чітких ліній, коридори йдуть як кроляча нора – то прямо, то криво, разом із тим це дуже затишно. Самому можна відрегулювати рівень тепла і вологості у помешканні. Підлога – тепла.
Ті канадці, в кого грошей побільше, зводять маєтки за містом. Виглядають такі палаци гарно, вони не обгороджені високими парканами. Загалом паркани якщо й зводять, то вони – дерев‘яні й непретензійні.
Будинки зводять за іншими технологіями, ніж в Україні. Спочатку розчищають майданчик, підводять до нього всі комунікації (під землею). Хата – це каркас, який оббивають дерев’яними плитами, начиняють утеплюючими матеріалами. Її легко будувати й легко розбирати. Будинки з каменю і цегли канули в Лету. Нещодавно побачили вигідну пропозицію – новий двоповерховий особняк плюс гараж у хорошому районі всього за 400 тисяч канадських доларів. Ціни на нерухомість нині впали, бо в нафтовому бізнесі – криза.
Природа – передусім
Ставлення до природи в Канаді дуже бережливе. Втручання в природу – заборонене. Якщо в річку впало дерево, його не можна звідти забрати. Зайці та олені вільно почуваються на вулицях міста, ніхто не додумається браконьєрити.
Канадці мають домашніх улюбленців, переважно це собаки популярних порід, найчастіше дрібних і середніх розмірів, хоча трапляються і песики незрозумілого виду. Усі собацюри дресировані, їх вигулюють на повідку й лайно після них прибирають. Замість бродячих собак на вулицях, як уже згадувалося, бродячі зайці й олені.
У парках є столики, лави й місце для барбекю, навіть дрова. Доріжки в парках прибирають, а ось решта території – в природньому вигляді. Дерева падають і гниють, озерця заростають очеретом. В одному з парків у самому серці Ред Діра з прогулянковою дорогою в чотири кілометри – ціла рекреація для птахів. Також там живуть бобри. Від вигляду тієї природи розривається серце. Дуже красиво. В адмінбудівлі цього парку – музей, також там проводять культурні заходи.
Усім – на пробіжку!
Канадці поважають спортивний спосіб життя. Тут не соромляться зробити пробіжку й ніхто на них не дивитиметься з виглядом: «Воно тобі тре?». Бігають часто вздовж дороги, хоча я не розумію, навіщо, бо можна надихатися автомобільних вихлопів. Гасають загалом молоді жінки. Сильна стать підтримує свою форму переважно в тренажерках. Качаються вони, таке враження, з дитинства, тож схожі на термінаторів. Коли їм немає часу, щоб качатися, то схожі на термінаторів із жирним пузом.
Шкільні закони
Біля нашого будинку – державна початкова школа. Віддати туди мою дитину, яка мала лише візитерську візу по жовтень цього року, виявилося легше простішого. Мені показали, де знаходиться секретарка, я підійшла до неї. Ця приємна жінка з відмінними білосніжними зубами зняла копії з мого паспорту й Соліного проїзного, й дала мені заповнити анкети. Також, для ознайомлення – брошуру про їхню школу й попередження, що дитині із собою неможна приносити в заклад їжу, яка містить горіхи, адже в деяких дітей є алергія на них.
Жодного медичного огляду, довідки про щеплення, благодійного внеску не вимагали. Сказали, що у понеділок Солю вже чекатиме вихователька, міс Бі. Соля перебуватиме в садку три години на день або вранці, або з опівдня, на вибір. Перекус, тобто ланч, треба брати із собою.
До речі, ця школа отримала нагороду за свій рівень інклюзивної освіти. Тут навчаються і діти з особливими потребами.
Так як медичну страховку Солі і мені саме оформляють, в анкеті вказали батькову медстраховку, його номер телефону тощо.
До речі, канадський аналог ідентифікаційного коду мені вже зробили. Вітання приймаються.
У початковій школі для таких, як Соломія, дітей 4-5 років, є дитячий садок. Після першого дня донька мала багато позитивних вражень. З радістю наступного дня знову пішла до школи. Задають і домашнє завдання: вчити букви й цифри. Відповідні посібники, книжки для читання Солі видали безкоштовно. Ми їй придбали шкільний рюкзак, тепер вона – ніби першачок. У свої чотири роки.
У місті є й дитсадки, де діти можуть перебувати цілий робочий день. Коштує такий від 600 до 1000 доларів у місяць. Це приватні дитсадки, тож потрібно бути уважним. За останній рік у Ред Дірі відкрили дві кримінальні справи за фактом сексуального домагання до дітей з приватного дитсадка з боку дорослих.
Іммігрант побачив світ…
Часто можна зустріти іммігрантів із «братніх республік». Якось увечері прогулювалися з Соломією і говорили. Біля одного будинку гріб газон темношкірий чолов‘яга. Коли ми підійшли ближче, він привітався і запитав мене, чи я говорю російською. Ми розбалакалися. Виявилося, що його звати Абдул, він навчався у Москві. Там і оженився. Його жінка – росіянка. Я сказала, що з України. Він особливо не засмутився. Можливо, ми потоваришуємо сім‘ями. Якщо, звісно, мова не зайде про політику.
Іммігрантку з пострадянського простору легко впізнати по бойовому макіяжу, шкірянці та хутру. В подібному вигляді більше ніхто не додумається йти до супермаркету по продукти. Канадійки роблять макіяж лише коли в них якась урочиста подія (і то не факт), у повсякденному житті носять звичайний простий одяг. До супермаркету і на прогулянку – у спортивному стилі, на роботу – кежуал.
Що цікаво, молоді канадійки полюбляють татуювання. І мова не йде про якусь там зірочку на руці. Це повноцінна картина на всю спину у вигляді, скажімо, сакури, яка квітне, або якогось розпашілого дракона. Також популярне фарбування волосся у неприродні кольори – зелений, фіолетовий, синій.
Але повернемося до іммігрантів. Коли українець зустрічає українця, то відчуває якусь ніяковість, чи що. Ніби його застукали на гарячому. Стає неприємно. Не можу повноцінно розібратися в цьому явищі. Мабуть, справа в тому, що українці несуть у собі напруження, яке набридло ще на теренах рідної країни. Українці розмовляють голосно, іноді хваляться, частіше – репетують, що їм щось не подобається. Вони не звикли отримувати від життя задоволення. Усім українцям варто виписати розслаблюючий масаж.
Вулиці, вільні від реклами
На вулицях немає бігбордів із рекламою і привітаннями політиків до свят. Вважається, що такі вивіски псують вигляд міста. Є реклами, які – у вигляді спинок до лавочок.
Також тут немає… дротів. Майже всі комунікаційні мережі – під землею. І це дозволяє вулицям виглядати більш затишніше.
Усе залежить від тебе…
Загалом канадське суспільство на голову вище за українське в усьому. Мій чоловік розповів, що його перше враження від Канади було таким, ніби нарешті повернувся додому. Тут не дивитимуться на тебе з погордою через те, що ти не знаєш досконало мову, не їздиш у крутому авто й не маєш власного особняка. Рівність, відкритість, повага до інших, тактовність – це характерні риси канадійців.
У будь-якому канадському громадському закладі завжди відчинені (задіяні) всі двері, які передбачені в проекті. Тут ніхто не додумається, як в Україні, відчинити лише одні. Ось і вся різниця.
За містом. Ред Дір – як на долоні.
Робітники будують нову дорогу.
У парку…
Ферма.
Марія ХІМИЧ.
Фото автора.