На Житомирщині українським ветеранам усіх армій болять обидві війни

За даними Інституту національної пам’яті, у Другій світовій війні українці понесли людські втрати більше, ніж Велика Британія, Канада, США та Франція разом узяті. Загальні втрати України у цій війні оцінюються у 8-10 мільйонів життів.

Українці боролися проти Гітлера та його союзників у арміях Польщі та СРСР, Канади і Франції, Сполучених Штатів Америки та Чехословаччини, на фронтах Європи, Північної Африки та Південно-Східної Азії, на Тихому та Атлантичному океанах. Понад 6 млн. українців воювали у Червоній Армії під час німецько-радянської війни 1941-1945 рр. Близько 100 тис. людей. воювали в Українській повстанській армії у 1942–1950-х рр. У різні часи до людей, учасників Другої світової війни, було різне ставлення. На державному рівні досі борці УПА не визнані воюючою стороною, проте українське суспільство вже давно усвідомило їхній внесок у перемогу над нацизмом.

Коростенський район став місцем, де переплелися долі учасників війни, що захищали рідну землю і в складі Червоної Армії, і в складі УПА. Восьмеро ветеранів району, які є справжньою живою історією, відвідав заступник голови обласної ради Руслан Годований. Напередодні свята вони отримали квіти, ліки і фінансову допомогу. Комусь було важко пригадати події понад 70-річної давності, а хтось радо ділився спогадами та давав оцінку подіям сьогодення.

Жителька Коростеня 90-літня Ніна Макарчук відбула 15 років заслання і була засуджена до страти за службу у лавах УПА. Розповідає, що спочатку вступила до ОУН, а коли німці закатували її батька, вирішила піти в УПА, де стала розвідницею. Під час війни була засуджена і відіслана до Сибіру на каторжні роботи. Згодом її відправили у ГУЛАГ (рос. – Главное управление исправительно-трудовых лагерей), де мала відбутися страта. «Це було рішення Сталіна, Берії, Хрущова, Суслова і всіх інших. Нас закрили в камеру багато, сидимо. А одного ранку вартові відкривають двері: виходьте по одному. Виходимо. Вистроїли нас у дворі: руки назад, голови вниз. Іде багато начальства з паперами і зачитують: Сталін умер. Як умер Сталін, відмінили нам розстріл. І так я потім вже жила у таборі». Ніна Пилипівна розповідає, що не ображається, коли її називають бандерівкою. «Ми повідсиджували по 25 років, по 15, по 20, і ніхто з нас не був зрадником. Нас уже мало залишилося, але ви знайдіть серед нас, бандерівців, зрадника».

Немов на підтвердження цих слів приходяться спогади колишньої партизанки 94-літньої Ганни Подік, що проживає у селищі Ушомир Коростенського району. «Кажуть, бандери-бандери, а до нашого загону сім бандерівців прибули – не знаю, чи вони самі прийшли, чи їх наші взяли, бо я якраз в розвідці була. І от наша рота пішла на завдання, а мене залишили, щоб я їх охороняла. Я як подивилася, які вони здорові, думаю: це моя смерть прийшла. А які вони виявилися чесні, ще чесніші за наших», – каже Ганна Григорівна.

Її чоловік працював у райкомі партії на Західній Україні. «Ось, чоловік розповідав, я чергую в райкомі, коли із КГБ приїжджають люди у бандерівській формі, кажуть: вдягай одяг бандерівський, поїдемо. Куди поїдемо? Поїдемо бандерів душить, щоб вони знали, що бандери душать українців». Після війни радянська влада на 10 років розлучила Ганну Григорівну та її чоловіка.

«Зі спогадів ветеранів ми бачимо, – зауважив заступник голови обласної ради Руслан Годований, – що в їхні долі втрутилися обидва тоталітарні режими – і Гітлера, і Сталіна. Тому ми в жодному разі не повинні забувати таких людей, а повинні їм допомагати, записувати їхні спогади, щоб не мати морального права повторювати помилки минулого».

Однак, на жаль, трагічне минуле відгукується трагічними подіями на Сході України. Ветерани не можуть зрозуміти, як сталося так, що доводиться воювати сусіднім дружнім державам, представникам народів, які пліч-о-пліч визволяли Вітчизну. Загалом в учасників Другої світової війни різне бачення і прогнози щодо розв’язки конфлікту. Але їм однаково болить і та війна, що вже 70 років як закінчилася, і ця, в якій відстоюють Україну їхні діти й онуки.