У мене були стереотипи про Донбас. Зізнаюсь! Дивився телевізор і коли бачив бабусю, яка плачеться на камеру, думав, що не варто було виходити на мітинги за Путіна. Хоча я і гадки не мав, чи виходила вона на ці мітинги чи ні. І це неправильно!
Переконався я у цьому всього за один день у Краматорську та ніч у потязі Київ -Костянтинівка, які я провів у розмовах із мешканцями Донбасу.
Журналісти, волонтери, активісти, військові, продавці, студенти, пенсіонери всі ці люди надиво схожі на наших житомирських людей. І доречі в негативі ми також однакові.
Вперше за пів-року, як я їзджу на схід, я поїхав офіційно у відрядження та з редакційним завданням та ще й з оператором на чотири дні в Краматорськ, Слов”янськ та Дружківку. Все це відбувалось в рамках проекту ГО «Телекритика» у партнерстві з Товариством польських журналістів у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії за підтримки програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).
Команда складається із чотирьох чоловік: наша знімальна група із Житомира, журналісти із Одеси та Черкас. Тема: відновлення зруйнованої інфроструктури війною. Перший день ми працювали у самому Краматорську. І спілкуючись із десятками людей, які пережили ДНР, бої та обстріли та безглуздість наших чиновників, я зрозумів, що Донбас інший ніж нам пропонують його із телеекранів.
Так от стереотипи.
Стереотип №1. ДОНБАС ЗРУЙНОВАНИЙ!
Краматорськ, Слов”янськ, Артемівськ, Волноваха були зруйновані ще до війни. Були зруйновані чиновницькими корупцією, байдужістю та халатністю. Ну не могли ДНРівці здирати фарбу із бордюрів вулиць Слов”янська. Не могли сепаратисти фігово покласти плитку на підлозі супермаркету Брусничка у Краматорську. Так, деякі населені пункти Донбасу добряче постраждали від обстрілів та боїв , але ті масштаби та суми, які сьогодні називають наші чиновники – це спроба відмивання грошей. На моє переконання, дорога від містечка Ізюм до Слов”янськ на Харківщині зруйнована більше ніж,наприклад Волноваха – Донецьк, де зараз постійні обстріли.
Стереотип №2. ТАМ БІЛЬШІСТЬ ЛЮДЕЙ СЕПАРАТИСТИ!
А ким їм бути? Все життя цих людей “пакують”, казками: Донбас годує Україну, на Заході одні бандерівці, Назад в СРСР, Росія – це єдиний шанс для України. І це “пакування” відбувалось не лише в інформаційній сфері. Більшість великих підприємств регіону в останні 20 років працювали переважно на Росію. Наприклад, Новокраматорський машинобудівний завод в 1990 році мав контракти із 60 країнами світу. Сьогодні лише з Росією. І сьогодні там працює 12 тисяч краматорчан. І як ви думаєте, що ці люди думають про всю цю євроінтеграцію країни, коли таке робиться в інформаційному полі?
Це перше. А тепер друге. А ну подивіться навколо себе. Кого ви бачите? Всі навколо патріоти? Всі люди готові на все заради країни? Я так сказати не можу! Мої сусіди, колеги по роботі, друзі та знайомі, друзі у соціальних мережах не зовсім схожі на ярих прихильників усього того, що зараз нам пропонують, як проукраїнську позицію.
Так що всі ці люди, мої знайомі, сепаратисти???!!!
Безперечно у містах сходу країни залишилось багато “ватників”, які лише зі своїм відходом до світу кращого стануть думати логічно. Але і вони мають право на існування, життям це назвати важко.
Стереотип №3. ДОНБАС ТА ЛЮДЕЙ, ЯКІ ТАМ ЖИВУТЬ НЕ ЗМІНИТИ!
Кординнатор нашої групи у Краматорську, Олексій, народився на Донбасі, нещодавно переїхав із окупованої території на вільну. Він зустрічав нас в українській сорочці, з козацькими вусами та неймовірною українською вимовою та вітанням: Слава Україні! Ви зараз подумали: ну і що, там таких багато? А все просто: тепер ці люди в більшості, їх опоненти, люди що живуть ностальгією за СРСР майже всі втекли, загинули, або зараз наближають цей момент у незаконних збройних формуваннях російсько-терористичних військ. А ті, що лишились, сьогодні у меншості та сидять тихенько.
І найголовніше такі люди, як Олексій, сьогодні готові брати відповідальність за життя міста на себе і змінювати прогнивший чиновницький апарат.
Це був лише один день у Краматорську і можливо завтра моя думка зміниться, хоча я дуже в цьому сумніваюсь.
P/S. Текст писав в понеділок, добрався до компа лише ввечері у вівторок, який провів у Слов”янську і протягом дня, про все що написав раніше, знаходив лише підтвердження.