«Я працюватиму там, де прийдеться. Мій рівень знань англійської мови – нульовий», – сказала мені Ірина (всі імена змінено з етичних міркувань), яка, як і я, приїхала до чоловіка, який проживає в Канаді. Маленька ремарочка: Ірина – кандидат психологічних наук і в Україні працювала викладачем в університеті.
Нині Ірина працює робітником на заводі, там, де і її чоловік. До слова, в Канаді на «непрестижній роботі» вона заробляє за годину в рази більше, ніж в Україні – освітянином.
Мій чоловік теж працює на заводі. Йти туди працювати, як решта дружин остарбайтерів з України, мені дико не хотілося, хоча початкова зарплата там – непогана. Тому надрукувала багато копій резюме, де говорилося про мою вищу освіту й те, що я – хороша дівчина, й почала обходити магазини в пошуках роботи продавцем. «Now hiring» – така вивіска сповіщає, що в тому чи іншому закладі шукають працівників. Роботу я знайшла швидко, на другий день моїх пошуків – у великому стоковому магазині одягу й товарів для дому.
…А розмовляти не навчили
Іноді думаю: я десять років вивчала в Україні англійську мову: в школі, університеті, з репетиторами. І, якщо чесно, граматика англійської мови стала мені зрозумілою лише минулого року, після того, як узяла декілька уроків у репетитора, до речі, випускниці ЖДУ імені Івана Франка. Проте мій рівень знань англійської мови залишається невисоким. Мене рятує хіба що чисто журналістські здатність до комунікації і нахабність.
Мій English дозволяє розуміти прості фрази. Крок у нетрі складнішої лексики – і все, приїхали. Подібна ситуація склалася під час інтерв’ю з роботодавцем. Після нескладних запитань виникла незручна ситуація: я не розуміла, що мене запитує роботодавець Майкл. Мені пощастило, що магазин справді потребував у працівниках: роботодавець покликав на допомогу робітницю, яка родом із України, Ніну. Вона стала перекладачем й інтерв’ю минуло успішно. Так я влаштувалася на роботу, підписала трудовий договір.
Підробіток для школярів і студентів
Ніна – 19-річна дівчина, теж із Житомира, виїхала до Канади, коли їй було вісім років. Її батько, як і мій чоловік, у свій час улаштувався на завод у Ред Дірі й згодом зміг забрати свою сім’ю в Канаду.
Ніна навчається в Ред Дірівському коледжі й вже рік підробляє продавцем в магазині. Взагалі, подібна робота – це старт робочої кар’єри або її завершення. Відповідно, в нашому магазині працюють дівчата й леді похилого віку. Менеджери – середнього віку.
Мої колежанки – різних національностей. Філіппінки, індуски, англійки, є одна росіянка.
Ніхто не дивується з твоєї недосконалої мови, бо всі, по суті, в Канаді – іммігранти. Вважається нормальним, якщо ти просиш співрозмовника говорити повільніше й перепитуєш по три рази. Рядові працівники – переважно школярі й студенти. Так вони заробляють собі на навчання, розваги й одяг. Якби ж то в Україні я в свій час могла так заробляти!
Цей «жахливий» касовий апарат…
Магазин – величезний, поділений на окремі торгові майданчики, якщо ти працюєш на одному з них, то маєш слідкувати за порядком, розвішувати-розкладати товар. Найбільше я боялася працювати на front line, тобто з касовим апаратом. Мене в жар прямо кидало! Але виявилося, що не все так страшно. Дівчата з front line підказували, що робити в тій чи іншій ситуації. Наприклад, якщо клієнт хоче повернути куплене (таке трапляється дуже часто), з відповідним чеком чи без нього тощо.
Коли стоїш за касовим апаратом, то багато спілкуєшся. Звісно, чимало стандартних фраз: «Привіт! Як ви сьогодні?», «Ви знайшли все, що шукали?», «Чи маєте нашу картку? Ні? Бажаєте собі одну?», «Дякую, хорошого вам дня (вечора)!». Іноді я кажу покупцеві, що та річ, яку він купує – гарна, це сприймається позитивно, з посмішкою. Часто клієнти чують мій акцент (особливо їх смішить, як вимовляю цифри з суми, яку їм потрібно сплатити), й цікавляться, звідки я приїхала. Один клієнт навіть вгадав, що я – з України (мабуть, проводить багато часу з українськими іммігрантками). Часом думають, що я – з Росії чи Польщі. Чимало канадців знають про військові дії в Україні, й цікавляться цим.
А я слов’янина впізнаю за акцентом…
Росіянина чи українця легко впізнати за акцентом. Ми не протягуємо звуки англійської мови, говоримо, як те чи інше англійське слово пишеться, а не вимовляється. Кілька разів спілкувалася із земляками, які скуплялися в нашому магазині. Найчастіше дружини остарбайтерів дивуються, як я змогла знайти роботу в магазині. «Невже ти так добре знаєш англійську мову?» – дивуються вони. Їхня проблема в тому, що вони занадто недооцінюють себе, й їм легше працювати з чоловіком на заводі, щоб зайвий раз не перенапружуватися для розмови англійською мовою. Вилізайте з-під крилець своїх чоловіків, українки! Канада не кусається…
Про зарплату й перерви
Щодо зарплати. На заводі вона вища, ніж та, яку отримую я. Мені за годину платять мінімалку, я працюю неповний день і неповний робочий тиждень. Разом із тим за два тижні роботи я отримала суму, яка дорівнювала моїй зарплаті за три місяці в Україні – повний робочий день і повний робочий тиждень.
Якщо працюєш менше п’яти годин, маєш 15-хвилинну перерву, яку проводиш у кімнаті відпочинку. Якщо більше п’яти годин – півгодинний брейк, який не оплачується. Мій чоловік, який працює вісім годин, має один півгодинний неплачуваний брейк і дві перерви по 20 і 15 хвилин відповідно. Загалом кожні дві години має бути перерва. У кімнаті відпочинку є холодильник, мікрохвильовка, тостер – бо що ж робити на перерві, як не жувати?
…І сексуальні домагання
Зі мною трапився один курйоз. Працювала у вечірню зміну, магазин зачинився о 21.30, й всі працівники розійшлися. Я залишилася сама на парковці, бо мій чоловік ще не приїхав за мною. Під’їхав своєю автівкою Майкл і сказав, що почекає разом зі мною, бо не любить когось залишати самого після закриття магазину – мало що. Ми потеревенили, мій чоловік приїхав через хвилин сім.
Наступного дня до мене підійшла Ніна й сказала, що Майкл переживає, чи часом я неправильно зрозуміла його, адже він лише хотів, щоб я не залишалася сама на парковці. Я запевнила, що все зрозуміла правильно.
Приємно, що кожен канадець переживає, аби його не звинуватили в сексуальних домаганнях. В Україні цим не переймаються. А шкода, правда ж, українки? Ми б багатьох звинуватили…
Ставлення до роботи
«Ти веселилася сьогодні?» – поцікавилися в мене колеги після вечірньої зміни.
Спочатку подумала, що приколюються. В мене гудуть ноги! Я втомилася!
«Так, було весело», – відповіла.
Виявилося, що отримувати задоволення від роботи й веселитися – це обов’язок кожного. Якщо тобі не подобається робота, що ти тут робиш? Іди, шукай кращу. В тебе є голова на плечах. Цього досить.
Тому я веселюся на роботі, як можу.
Не гальмуй – спілкуйся!
Головна цінність моєї роботи – це живе спілкування. Воно знімає напруження й закомплексованість у розмові. Часто-густо в іммігранта рівень English доволі високий, проте він не може використати всі знання, якими володіє, через страх перед живим спілкуванням. Українська методика вивчення англійської мови не дає знань, як розслабитися й почати говорити. Складні конструкції побудови фраз – не потрібні. Лише прості речення і хороший настрій. І, звісно, словниковий запас – його треба постійно поповнювати.
Було б бажання…
Тож у Канаді легко можна знайти роботу. Було б бажання працювати! Щоб заробляти більше, потрібно знайти роботу по спеціальності, отриманій в канадському коледжі чи університеті. Але це вже – інша історія…
Марія ХІМИЧ.
Фото автора.
