Людина насамперед має залишатися людиною, незважаючи на політичні уподобання й переконання. На щастя, наше суспільство не без добрих людей. Є серед нас люди, які майже як медики, тільки клятву не давали.
Репортер Житомира зустрівся із волонтером Станіславом Гуменюком, який завітав до Житомира. На його власній машині, яку він переробив під волонтерську, ми приїхали до магазину, де купили всі необхідні речі для хлопців, які знаходяться у зоні АТО та поспілкувалися з ним.
Коли виникла ідея стати волонтером?
– Коли у нашому селі забрали 15 хлопців на війну, от тоді виникла у мене ідея займатися волонтерством. Їх потрібно було одягнути, взути, у них не було нічого – ні бронежилетів, ні касок, всі йшли з острахом. Це зараз люди звикли до війни, а тоді це було щось шокуюче. Вже майже 9 місяців я їжджу на своїй машині в зону АТО та допомагаю хлопцям всім необхідним. Зараз я вирішив добровільно призватися в Збройні сили України і бути корисним для своєї держави.
Розкажіть про курйозні випадки які з Вами ставалися?
– У кінці осені ми поїхали з вчителем Воєнруком у школу переселенців. Діти назбирали гуманітарну допомогу для дітей, які живуть в зоні бойових дій, було близько 2 тонни вантажу. Проїжджаючи с. Щастя розвідники з 26-ї бригади попросили нас забрати двигун і віддати у Харків на капітальний ремонт. Ми були першими волонтерами, які їхали із Щастя у Харків, нам подзвонили і сказали, що там уже не стріляють і можна їхати. Потім ми приїхали забрали цей двигун і не доїжджаючи до блокпоста просто зупинилися у туалет. Саме у цей час пролетіло якихось 5 страшних штук, тому якщо б ми вчасно не зупинилися, то просто попали під обстріл. Коли ми звідти їхали, то бачили ці страшні воронки та оглушених хлопців, яким також повезло, бо до них не долетіло буквально пару метрів. Взагалі, таких ось страшних моментів на війні дуже багато, вони скрізь. З них можна і сміятися, і плакати. Як на мене курйозний момент у тому, що немає злагодженості у командуванні між підрозділами, таке відчуття, що кожний живе сам по собі. Але знаючи всі недоліки армії, я все одно добровільно пішов на фронт і вже два тижня як виконую там свої обов’язки старшини роти.
Ви звітуєте, якщо отримуєте гроші від організації чи людей
– Обов’язково, все звітується, але мені дають гроші ті люди, які мене знають. Або ж кошти збираються у районі чи селі, потім це все розписується і підписується. У мене є всі фото звіти, відеоматеріали, якщо це документальна організація, то командири підрозділу приймають необхідні речі та ставлять печатки у військовій частині. У будь-якому випадку, люди дають свої гроші, і мають повне право знати, коли й на що були витрачені ці суми.
Що найважче у Вашій роботі?
– Найважчим є байдужість людей. Але радує те, що є багато простих людей, які не мають великого фінансування, але мають велике бажання допомогти.
Як до волонтерів ставиться держава, а як самі люди?
– Люди дуже добре відносяться, буває таке, що зупиняють на перехресті або підрізають та дають гроші. Також на заправці десь зупинишся, то можуть або купити талона, або заправити безкоштовно автомобіля. Люди ставляться з розумінням, вони знають, що якщо не вони, то напевне ніхто і не допоможе. З державою я ніяких зв’язків не мав, але можу сказати одне, що все те, чого наші захисники там потребують – немає. Тому зараз і з’явилося багато волонтерів та простих людей, які хочуть хоч чимось допомогти.
Що вразило на фронті?
– Мене дуже сильно вражають жінки на фронті та медики. У нашому батальйоні шість жінок, вони такі молодці. З парашута стрибають та потім самі його складають, а медсестри витягують хлопців з того світу. Живуть у таких самих умовах як і ми, просто у палатках. Я ними дуже пишаюся, і це мене просто вражає.
Що можете сказати про війну?
– Про війну я можу сказати одне, що хочеться аби всі хлопці повернулися додому живими та здоровими. Я особисто хочу повернутися або здоровим, або взагалі не повернутися. Не хочеться бути важким тягарем для своїх близьких та рідних.
Ваші побажання.
– Я хочу побажати мирного неба, щоб люди зрозуміли, що поки йде війна кожному не вдасться відсидітися у сторонці. У цій війні винен кожний із нас, десь ми щось не допрацювали, десь провалилися у виборах. Як колишній вчитель хочу сказати, що зараз потрібно відстоювати ті позиції, які ми зайняли і всю увагу звернути на виховання підростаючого покоління, тому що як би це парадоксально не звучало, але націю до купи зліпив Путін. І якщо все буде будуватися на грошах, бізнесі, кар’єрі, тоді все було даром. Війна рано чи пізно закінчиться, мир буде, але який він буде, кому він буде потрібен, якщо відношення та думки людей не зміняться. Я хочу, щоб кожний задумався і доклав всі зусилля для розвитку нашої країни та нації. Слава Україні!!!
Ольга Багінська