У коридорі Калгарі – Едмонтон…

Прекрасні хмарочоси, дух міста та безкоштовне житло для безхатченків

Канадська провінція Альберта за своїми розмірами майже така, як Україна. Проте проживає в Альберті всього трохи більше чотирьох мільйонів осіб. Три найбільші міста Альберти – це відповідно Калгарі, Едмонтон і Ред Дір. Усі вони знаходяться не так і далеко одне від одного. Ред Дір у якості наймолодшого брата знаходиться між «старшими» майже посередині, в так званому Calgary – Edmonton Corridor. Від Ред Діра до Калгарі – півтори години їзди автомобілем, а до Едмонтона – майже дві години.

Коли потрапляєш у такі мегаполіси, як «старші брати», то розумієш, що Ред Дір, де мешкає моя сім’я, – це село-селом. У нього – маленький даунтаун (тобто центр чи то пак поділ) із кількома висотками, такими-сякими скульптурами й затишними місцинками. Його дорогами їздять траки, часто заляпані багнюкою по самі «вуха», і це природно, бо в селі по-іншому не буває. Зате в Ред Дірі відсутній щільний трафік, тут – чисте повітря, безліч парків, великі центри для відпочинку й занять різними видами спорту, хороші школи, які знаходяться в спальних районах, тут зручно добиратися на роботу. Ред Дір розвивається швидкими темпами, минулого року його населення зросло приблизно на 10 тисяч осіб і нині сягає понад 95,5 тисяч осіб. Проте коли приїжджаєш у справді велике місто, твій рот сам по собі широко роззявляється і ти вже не згадуєш про жодне чисте повітря. Дух великого міста не може не захоплювати. Такий, який є у Калгарі й Едмонтоні.

«Ти що, Київ ніколи не бачив?»

Під’їжджаєш до столиці Альберти – Едмонтона й думаєш: ти вже десь таке бачив… Так! Якщо здалеку подивитися, Едмонтон схожий на Київ. Він теж розміщується на пагорбах, розтягнутий у просторі, зелений та квітучий. Правда, дороги кращі. А ще тут є величезна автомобільна розв’язка, затори не відчуваються.

Атракціон жахів

В Едмонтоні нас привабив парк атракціонів. Знаєте, багато з того, що ми робимо в дорослому віці, несе своє коріння з дитинства. Ви заздрили героям із фільмів, які з шаленим криком і посмішкою на кутні зуби каталися так званими американськими гірками? Ото ж бо й воно! Ось і ми покаталися.

Придбали сімейний абонемент на один день і взялися за атракціони. Вони були для різних категорій – малюків, дітей постарше й дорослих. Для кожного – є забава. Так ось, щодо американських гірок. Це дуже страшно. Тебе піднімають на висоту. А потім – політ униз зі скаженим прискоренням. Я закривала очі, бо не могла бачити це. Одне добре – тривають «муки» недовго. Й зовсім не нудить. Лише один був атракціон, після якого хотілося познайомитися з паперовим пакетом поближче – карусель на ланцюжках. Схожа на аналогічну в житомирському гідропарку, лише поліпшеної моделі.

Дім сміху виявився хатою, де темно, а стіни й входи-виходи не там, де ти думаєш. Ото весело, коли з усього маху стукаєшся об пластикові прозорі «двері», а то насправді – стіна! Ось будинок жахів – це те, що справді вміють робити в Канаді.

Я не змогла пройти через усі страшні кімнати. Так налякалася й наверещалася, що мене чоловік повернув назад. А сам пішов… Повернувся зелений. І сказав: «На щастя, ти не пішла далі». Справа в тому, що в кожній кімнаті – «живі» ляльки в людський зріст, які створюють сцену жахів. Маленьке уточнення – деякі кімнати є зовсім темними, й деякі ляльки можуть дотягнутися і до тебе. Мене нажахало дзеркало-вікно, в яке зненацька з усього розмаху стукала якась потвора.

Ще з цієї області – колективна гра «Вбити зомбі». Група заходить у кінотеатр, одягає 3D окуляри, бере в руки бластери, тобто пістолети, схожі на фени, звучить страшна музика, крісло, в якому сидиш, хитає, а сам ти стріляєш по зомбі, які лізуть межи очі. Я мало не посивіла. По закінченню гри показали найкращого «ворошиловского стрелка». Ним виявився мій чоловік. Захоплення комп’ютерними іграми далося взнаки. Тепер мені не страшно, якщо місто атакують зомбі! Головне – мати при собі фен, тобто бластер.

Український мотив

Поділ Едмонтона має велику мерію зі зручною парковкою. У мерії проводять екскурсії для бажаючих, вона – відкрита для всіх. У парку неподалік побачили пам’ятник першій українці-емігрантці в Канаді під назвою «Мадонна пшениці», присвяченому всім жінкам, які серед перших приїхали до Альберти. Пам’ятник зведено в 1981 році за ініціативи Ukrainian Women`s Association of Canada.

Красивий фонтан, майдан, де чимало людей грало в шахи й шашки та багато квітучих дерев, серед яких переважали яблуні. Архітектура будинків – різна. Є помпезні «коробки» в лаконічному діловому стилі, а є справжні викрутаси з бетону й скла. Сірі й рожеві, блакитні й темні стіни.

В усіх великих містах є безхатченки. Едмонтон – не виняток. Безхатченки жебрають, сплять на тротуарах і возять своє нехитре добро у супермаркетівських візочках, які десь поцупили.

Стояти на пагорбі біля річки й роздивлятися Едмонтон – приємно. Це місто не дуже затишне, проте не без родзинок. Одна з них – пожежні гідранти, пофарбовані в синьо-жовті кольори. Все-таки Едмонтон має українське звучання!

1228 метрів над рівнем моря

«О-о-о! Нічого собі!» – саме це хочеться повторювати, коли ти мандруєш Калгарі, найбільшим містом Альберти. Це південне місто біля гір, вершечки яких постійно вкриті снігом, є щільно наповненим хмарочосами, які свічками стирчать на кожному кутку. Якщо Едмонтон – розтягнуте в просторі, то Калгарі – компактне місто, а відтак – затишніше.

У Калгарі почуваєшся мурахою. Проте доти, поки не піднявся ліфтом на вершечок Calgary Tower, тобто тутешньої вежі. Її будували з 1967 по 1968 рік. Висота вежі – 191 метр, над висотою моря – аж 1228 метрів, у свій час вона була найвищою точкою Калгарі. Звісно, ті часи вже давно минули. Для гурманів в приміщенні вежі є ресторан.

Вежа має куточок, де є скляна підлога. Стаєш на неї, тамуєш страх, і роздивляєшся хмарочоси в себе під ногами. Краєвид – божевільно красивий. Калгарі шкіриться висотними будинками, зеленіє й невпинно розбудовується.

Житло для безхатченка

У Калгарі стартував цікавий проект – зведення житла для трьох тисяч безхатченків.

Не знаю, на яких умовах його надаватимуть такій категорії людей. Мабуть: уселяйся, живи й більше не гріши! В центрі Калгарі ми побачили кілька наметів, а біля них – сплячих людей. Ні, це був не тутешній «майдан».

Так тут живуть безхатченки. Поки їм ще не дали квартири, мабуть.

Прогулянка вулицями Калгарі

Набережна Калгарі, яка знаходиться неподалік китайського кварталу, дуже жвава. На спеціальній доріжці їздять велосипедисти, а вздовж річки бігають любителі спорту. На самій річці, неглибокій, зате швидкій, калгарійці катаються у байдарках і надувних човнах. Набережна вільна від об’єктів дрібної торгівлі. Нею приємно пройтися.

Найвищий і найпрекрасніший хмарочос нині в Калгарі – The Bow 236 метрів заввишки, побудований у 2012 році архітекторами Norman Foster та Eberhard Zeidler.

Це офісна будівля, яка має 58 поверхів. Її будівництво обійшлося в один біліон доларів. Унікальна прикраса «цибулини» – це скульптура-сітка у вигляді голови дівчини, доньки одного з архітекторів, біля центрального входу до хмарочосу. Коли почали будувати хмарочос, тій дівчині було 12 років, а коли завершили – 16. На скульптурі знаходяться нерівності, які повторюють нерівностіголови дівчини. У скульптуру можна зайти через спеціальні отвори. А ось лазити сіткою не рекомендується – скульптура може перевернутися, бо дуже легка, як це вже одного разу було. Це нам розповів тутешній охоронець.

Позаду хмарочоса є теж цікава скульптура – чоловік, якого можна назвати комп’ютерним дитям, бо він увесь у відповідних символах, котрий сидить на горбочку, обіймаючи дерево – зауважу, живе дерево.

Калгарійці люблять архітектурні викрутаси. На пішохідній вулиці Stephan Avenue Walk є ділянка з дивними білими об’єктами, які виглядають фантастично й нагадують чи то інопланетян, чи то їхню техніку.

До речі, ця пішохідна вулиця є справді пішохідна й, на відміну від житомирської Михайлівської, ніхто нею не їздить автомобілем.

Калгарі має наземне метро – трамваї. Центральна залізнична станція – велика, розміщена у довжину, під накриттям.

Також ми потрапили на дитячий фестиваль у Калгарі. Він нагадував такі, які іноді відбуваються у Житомирі. Багато наметів, де проводять майстер-класи, наприклад, із виготовлення паперових жуків, забави на свіжому повітрі й вистава у «мушлі» біля басейну. Подібні фестивалі – звичне явище у містах, щовихідних проводяться масштабні заходи різних напрямків.

Сезон відкривається у травні й триває до листопада.

Зоосвіт навіть з епохи динозаврів

Тваринам, догляду за ними й рівню інфраструктури калгарівського зоопарку може позаздрити будь-який інший зоопарк світу. Найбільша частина Calgary Zoo розміщується на острові St. George`s Island на річці the Bow River. Загальна площа зоопарку – 300 тисяч квадратних метрів, за день їх обійти важкувато. Тут знайшли другий дім 1000 тварин з усього світу. Звіринець поділений на сектори: місцина пінгвінів, Африка, дика природа Канади, Євразія й навіть часи динозаврів!

Найбільше вразили бобри – двійко звірят «танцювало» під водою, граційно, легко, неперевершено!

Через скло басейну можна було за ними вільно стежити. Насмішили шимпанзе, як тут не згадати теорію Дарвіна, вони справді схожі на людей. На неоковирних, немитих, але замислених, із думкою в очах, людей. Для всіх тварин створено умови, максимально наближені до природніх. Наприклад, пінгвінам створили маленький льодовик.

А для амурського тигра (який же він красень!) – шматок Сибіру. Ми побували в павільйоні, де створено тропічні умови, в залі, де народжуються і живуть дивовижні метелики.

Проте найбільшою несподіванкою був парк динозаврів. Дивишся собі – ну, ляльки в повний зріст динозаврів, у просторі, стилізованому під прадавню епоху. Аж раптом динозаври починають рухатися, махати лапами, рикати, блистіти очима. Це вражає!

У калгарійському зоопарку є кімнати для навчання, куди приходять діти, щоб познайомитися ближче з флорою і фауною. Крім того, тут можна відсвяткувати день народження вашого малюка.

Удома легше дихається

Мегаполіси Альберти – справді унікальні й кожен по-своєму цікавий, там більше роботи, ніж у містечках, а, відповідно – можливостей. Не дарма вони постійно зростають і наповнюються все новими людьми з різних країн… Проте користь свіжого повітря ще ніхто не відміняв – у Ред Дірі таки легше дихається!

Марія ХІМИЧ.

Фото з архіву автора.