Записка чотирнадцята. Ментальність
Згадую власні шкільні роки, свої шістнадцять. В ті часи я був по-радянськи впевнений, що між українцями і євреями не існує ніякої різниці, окрім слів «єврей» і «українець».
— Разница есть, — сказала мені мама.
— Какая?! Все народы равны — почему ты этого не понимаешь?! Я, ребенок, это понимаю, а ты — нет!
— Вот ты вчера остался дома. Почему?
— У меня была температура!
— Ты воспользовался тем, что температура чуть-чуть поднялась, разнежился и не пошел в школу.
— Ну и при чем тут разница между народами?
— А украинский мальчик пошел бы.
Я згадав, як мучився на перебиранні картоплі, і відчув звичний неприємний холодок — мені не вистачало чогось чоловічого.
Невдовзі я знайшов підтвердження цьому. Сталося це в день, коли наш восьмий «А» і разом з ним восьмі «Б» і «В» проходили медичну комісію у військкоматі.
Хлопці виходили з комісії веселі і збуджені.
— Ну, що там перевіряють? — запитав я у Колі Турчинюка.
— Як що?…!
— А як його перевіряють?
— Знімаєш труси, і він у тебе повинен зразу встати.
— При всіх?
— Канєшно, при всіх. Там для цього спеціально є дві молоді баби-медички. Ти на них дивишся, і він зразу встає.
— У тебе встав??!
— А що ж! Там же дві баби-медички!
Я почав підозрювати, що в армію не піду — не пройду комісію. Cпробував уявити себе без трусів навпроти двох молодих медичок у білих халатах — безнадійно. Потім неначе щось ворухнулось. Але для армії цього, напевно, буде мало…
— У тебе перевіряли…? — запитав я у Сашка Сівченка.
— О-о-о! Ну його в баню, з такими перевірками!
— А як перевіряють?
— Захожу, тільки-но зняв труси, як Слабошпицький (наш місцевий хірург) як вріже ногою по…!
— І що? — я щосили сподівався на чудо.
– Як що? Встав, як миленький. Що ще може бути?
– Щось мені здається, що у мене не встане…
– Встане! Слабошпицький як вклеїть по…Ще й на медичок глянеш!
Мені було шістнадцять років і весь мій скромний сексуальний досвід свідчив, що справа безнадійна. А у них вставав!
Я сидів, думав про природність і мужність українців і проклинав той день, коли народився на світ євреєм.
Сексуальною легендою школи тих часів був Гена Зайнчуківський. Гена являв собою втілення мужності – почав статеве життя в п’ятому класі, нічого не боявся, прекрасно бився і не просто «зажимав» дівчат, як ми, а вмів не без елегантності підупадати за ними. За Геною тягнувся шлейф міфів і безперервних перемог на сексуальному і мордобійному фронтах. Згідно з нашими тодішніми дитячими уявленнями про сексуальне життя, він зі своїми здібностями міг прямо при хірургові Слабошпицькому розкласти на дивані двох дівчат-медичок і вони б не захотіли чи не змогли б йому опиратись. Я з нетерпінням чекав виходу Гени — тут явно мало щось статись. І ось Гена вийшов, одягнувся і, нічого не кажучи, пішов.
Але Вітя Журавський, що проходив комісію разом з Геною, вискочив від лікарів у великому збудженні.
— Ну, Гена пройшов комісію? — запитав я, з усієї сили на щось сподіваючись.
— Ох, що там було! Хлопці, ще такого сьогодні не було!
— Ну?!
— Заходить Гена, побачив медичок, став і мовчить. Слабошпицький йому : «Знімай труси!». А Гена йому: «Чого це я должен перед каждим знімать труси?! Самі свої знімайте, як вам треба!». Тут Слабошпицький як кинеться на Гену, як рвоне труси, то у Гени в руках тільки резинка залишилась!
— І у Гени встав? — запитав я, повертаючись до проклятого питання.
— Не встав.
— У Гени?! — всі мої надії зразу ожили.
— Ну. А Слабошпицький як побачив його хазяйство — а у Гени знаєш, який він! — то аж закрив очі рукою і як крикне «А-а-а!». Потім кричить дівчатам-медичкам: «Нє, ви подивіться на ЦЕ!» — хапає Гену за нього, тягне до столу і з усього розмаху — всім хазяйством об стіл!
— І що?
— І він при дівчатах-медичках встає!
Я вирішив, що в армію не піду, а стану вченим, бо серед євреїв багато визначних людей. І ким би я був в армії поруч з такою могуттю?!
Але я пройшов комісію, і мене чомусь не били по… Можливо, це було пов’язано з національною слабкістю мого організму?
І пізніше я не раз стикався з українською звичкою до специфічних розіграшів, які проводяться дуже круто і до кінця. Їх було чимало в моєму житті, і я не пам’ятаю випадку, щоб не попався.