Гуру
Нам було по вісімнадцять-двадцять років. Йому ж — близько тридцяти. Він віртуозно володів хатха-йогою, був досить відомим лікарем-психіатром і неймовірної сили гіпнотизером, але свої справжні можливості не демонстрував серед колег — свідками їх були ми. Нам він показував, зокрема, зовсім незвичний гіпноз: повернувшись спиною, мовчки, через віконне скло. Але був і містифікатором, і до цього часу я не знаю, де правда, де обман, де жарти, а де фантазії в тому, що він говорив.
В моєму райцентрі у мене був знайомий інженер М. — приємна, порядна людина, але алкоголік, чотири рази одружений і розлучений. Якось я розповів Гуру про нього і запитав, чи ефективний гіпноз проти алкоголізму.
Гуру вийняв з кишені невеликий зігнутий шматок дроту — я тоді ще не знав, що у екстрасенсів це називається «рамка», та й про екстрасенсів тоді ще ніхто не чув.
— Представь себе этого человека, — сказав Гуру.
— Внешность или характер?
— Внешность.
Я невиразно уявив собі обличчя інженера.
— Четче, — попросив Гуру, струшуючи рамку.
Через хвилину він сказав:
— Лет пятнадцать тому ему неудачно сделали операцию на прямой кишке. У него импотенция. Поэтому он пьет и расходится с женщинами.
Я поїхав до інженера і все розповів. Той підтвердив, що це правда, і дуже вражався.
Я дуже мріяв дізнатись про свої минулі народження. Гуру сказав:
— Это можно узнать случайно, мимоходом, к этому не надо стремиться.
Якось я сидів на полі і побачив там табун коней. Милуючись ними, я відчув якусь дивну тугу. Зустрівшись з Гуру, я сказав йому:
— Мне кажется, в прежнем рождении я был лошадью.
— Нет, ты не был лошадью.
— А кем я был?
— Ты был адвокатом. И брал взятки. И в наказание за это родился евреем.
Я ніколи не міг зрозуміти, коли Гуру жартує, а коли ні, у що він вірить і над чим сміється. Як би там не було, ми від містики божеволіли, а йому все сходило з рук, хоча саме він і був справжнім духовидцем.
Іноді Гуру частував нас афоризмами, своїми і східними.
«Чтобы видеть тот мир, надо умереть в этом.»
«Прежде чем цветок завянет, он должен расцвести.»
Словом, все зводилось до повного самозречення. А після цього повинне було початись якесь незбагненне цвітіння.
Я прочитав буддійські тексти і обережно поплакався Гуру на байдужість і мертвий спокій нірвани.
— Да ты знаешь, что ты сможешь делать после нирваны?! Вот тебе не нравится это дерево — ты сможешь создать другое! Тебе не нравится вон то женское тело — ты можешь создать для себя лучшее! Будда и другие просветленные могут творить миры! Хотя даже Будда пока всего лишь на четвертом луче… А есть и седьмой луч.
Я підсвідомо відчував, що особисто для мене стати ортодоксальним буддистом чи йогом означає повний крах, і запитав Гуру, чому Гете не любив і навіть боявся Індії.
— Многие боялись Индии. Но ты знаешь, чем хороша Индия? Тем, что там нищий может лежать под забором и рассуждать о таких вещах, которые тебе и не снились!
Я знову думав про свою посередність, бездарність і про те, як це прекрасно — лежати під парканом і думати, приміром, про якісь тонкі проблеми теорії пізнання в абсолютному ідеалізмі Шанкари.
— А что означает эта мысль в Ведах: “Этот путь ведет к тому, кто выше всякой истины, и другого пути нет”? Кто это — тот, который выше всякой истины?
— Ты не поймешь.
Боюсь, не одним клієнтом поповнилась психіатричка завдяки діяльності нашого Гуру. Невдовзі цей дивовижний, такий далекий від самозречення демон кудись зник. Мені говорили, що він живе в Росії, став професором. Хай там як, я б не ризикнув зустрітися з ним ще раз. В житті іноді трапляються фатальні люди — ті, перед якими ми безсилі.
Тупик
Я заходжу в зал міської бібліотеки і знову бачу його — тих часів, коли він остаточно «поїхав» на містицизмі.
Він ще більше схуд, в очах проступає вже відчай і безумство — тепер діалектику йому замінює пошук самадхі.
— Малыш, — шепочу я, — привет, малыш, привет…
— Кто вы? — запитує він.
— Я философ, литератор.
Напевно, ніякий я не філософ, але так йому буде цікавіше.
— А ты, судя по книгам, интересуешься индийской философией…
Він спалахує від радості. У нього такі очі, боже мій!
— Да. А вы тоже?
Наскільки ж я сухіший і скептичніший за нього!
— Очень.
— Вы никогда не пытались достичь самадхи?
— Мистика шире одной индийской философии.
— А что же еще есть?
— Есть и современные европейские талантливые мистики. Есть, например, такой философ — Бердяев. Или Юнг.
— Они просветленные? Они достигли нирваны?
О господи, в цьому він непереборний, безнадійний осел.
— Видишь ли, мистический контакт с Бесконечностью — это не совсем то, что ты думаешь.
— А что это?
— Видение. Но, поверь, после этого ты совсем не будешь знать столько, сколько ожидаешь. Просто ты будешь больше верить в то, что жизнь имеет смысл, что есть бессмертие души, бог, абсолют.
— А вы верите?
— Если существует одушевленная бесконечность, — а она существует, — то, скорее всего, и многие другие откровения мистиков — тоже не пустые разговоры. А вообще… брось пока все это — о матери подумай…
Мені так хочеться вхопити його за астральні барки!
Він блідне, думає.
Що я можу йому сказати? Що б я не радив — все беглуздо. А Бердяєва і Юнга в сімдесятих роках немає в бібліотеках.
Безумство
Гімни Рігведи остаточно розчавили його матеріалістичний світогляд. Хіба можна було залишитись атеїстом, читаючи такі зовнішньо атеїстичні вірші?
Буття і небуття тоді не було.
Ані повітря ще не було, ані неба.
Що рухалося? Де? Під захистом чиїм?
Що за вода тоді була — глибока безодня?
Ні, не було тоді ні смерті, ні безсмертя.
І не було ознаки дня чи ночі.
Єдине дихало, не коливаючи повітря,
І не було нічого, окрім нього.
…
Звідкіль взялася ця світобудова?
Сама себе, чи хтось створив такою?
Хто в вищім небі дивиться за світом,
Той знає це, а може, й він не знає.
Він купив на останні гроші потрібну книгу, прибіг додому і відкрив Дхаммападу:
«Якщо мудрий пов’язаний з мудрим, швидко знайомиться він з дхаммою, як язик зі смаком юшки.”
“Якщо дурний пов’язаний з мудрим навіть все життя, він знає дхамми не більше, ніж ложка — смак юшки”.
“Коли ж дурень, на своє нещастя, оволодіває знанням, воно знищує його щасливий жереб, розбиваючи йому голову».
Друга і третя дхамми, особливо третя, були про нього — це він відчував всією душею — він явно божеволів. Поруч з ним жило таємне і всесильне знання, але йому воно не давалось. І він вирішив оволодіти ним, чого б це йому не коштувало.