Останні два тижні фейсбук-спільнота наче очманіла сперечається між собою з приводу квітів біля російського, а відучора і французького посольств у Києві. Люди, дорогенькі, ви себе чуєте?
Низкою летять звинувачення у надмірній толерантності і відсутності патріотизму, бо бач, коли гинуть наші хлопці на Сході ніхто квіти до держустанов не несе.
Мене, особисто, боляче вражає це, якесь вибіркове, співчуття. Людина або здатна співчувати, або ні. Все інше – не інакше як банальна заміна понять і прикриття черствості власної душі.
Це НОРМАЛЬНО – співчувати чужому болю! Це – людяність!
Не важливо якої національності людина, що загинула. Це – людина! У неї є рідні і близькі, вона – частина чиєїсь душі.
За логікою суперпатріотів ми маємо відчувати лише власний біль, а якщо біда трапилася у сусіда, ми повинні закрити двері і відгородитися.. Скажіть, дорогенькі суперпатріоти, невже якщо у ваших родинах хтось відходить в інший світ, ви вішаєте на дверях вінок??? Гадаю, ні. Адже це ваш особистий біль, що живе в середині і роз’їдає душу, коли ритуали недоречні і просто хочеться помовчати.
Таким болем для кожного українця є загибель наших воїнів на Сході. Це наш власний біль, внутрішній, гіркий, що не вщухає і не потребує голосних слів. То про які квіти біля держустанов ви говорите?! Квіти наші люди несуть до гробів, до осель тих, хто ніколи вже не повернеться, коли в останній шлях проводжають усім містом чи селом.
А щодо російського літака – то це сусідський біль, але якщо ви лишаєтесь людиною, він просто не може оминути вашої душі. Хай навіть наразі ви з сусідом запеклі вороги. Адже так було не завжди! І якби не путінська зомбо-пропаганда, ви б розпили з тим сусідом не одну чарку за упокій душі загиблих пасажирів.
Не існує вибіркового співчуття! Або ви здатні його відчувати, або ні! Озлобленість і ненависть – шлях в нікуди! Саме вони породжують з часом тероризм, який згодом відбирає чиїсь безцінні життя.
Я щиро сумую сьогодні з усім французьким народом і водночас тужу через загибель наших хлопців цього вечору під Авдієвкою, з болем розуміючи скільки синів не повернеться відсьогодні додому через запеклі бої, що тривають наразі на Сході всупереч перемир’ю.