Колишні працівники підприємства в 90-х, а нині пенсіонери розповіли історію підприємства та своє бачення його розвитку.
Текст звернення:
“Житомирська кондитерська фабрика була створена у 1944 р., успішно розбудовувалася силами колективу. На сьогодні оборот фабрики 1,5 млрд.гривень, і вона займає третє місце за обсягом виробництва після «Рошену» та «ХБФ». Продукція постачається у 37 країн світу. У 1993 р. відбулася законна приватизація підприємства власним трудовим колективом.
Акції Закритого акціонерного товариства «Житомирські ласощі» були розділені між акціонерами, згідно коштам кожного, відкладеними за кілька років на спеціальний рахунок. Протягом 1993-1999 р. р. суворо виконувався Статут Товариства, в якому передбачався розподіл прибутку: на обов’язкові платежі, на розвиток підприємства, на інші потреби та на щорічну виплату дивідендів акціонерам. Гарантувалася стабільна оплата праці не нижче, ніж за Галузевою угодою, цілий ряд доплат, соціальних виплат, будувалося житло для працівників.
У 1999 році проліз на підприємство так званий інвестор, громадянин США житомирсько-єврейського походження Юрій Лещинський. Він сторгував 45% акцій нашого прибуткового підприємства (6 виробничих цехів, 14 допоміжних цехів, 21 фірмовий магазин, АЗС, автогараж, придбані підприємством Київський завод молочної кислоти, колгосп в с. Червоному) – все за 900 000 грн. Та й цього не вніс, хоча це смішна ціна, в сотні разів нижча, від реальної, бо лише фірмові магазини вартували вдвічі більше, а чистий річний прибуток підприємства у найбідніші роки не був нижчим від 5 млн. грн., при нормальній роботі підприємство отримувало кілька десятків мільйонів чистого прибутку за рік.
Своє пришестя на «Житомирські ласощі» пан Лещинський дуже хитро супроводжував підкупом тодішніх керівників, психологічним тиском на акціонерів, які мало що розумілися на інвестиціях. «Інвестором» були також підкуплені провокатори, які підбурювали колектив «взяти інвестора», бо мовляв, фабрику все-одно відберуть, самі ми не виборсаємося. Колектив бомбувався «жахалками»: «Льнокомбінат», «Електровимірювач» здохли із «Ласощами» ось-ось станеться теж саме. Це було наглою брехнею. Криза 90-х була подолана до пришестя Лещинського, підприємство від 1995 року нарощувало обсяги продаж і прибутки і до 1999 року вийшло майже на докризовий рівень.
Пан Лещинський по-рейдерськи захопив « Житомирські ласощі», бо, не будучи акціонером, став власником спочатку 45% акцій підприємства, а через рік — 96%. Він порушив ЗУ «Про господарські товариства» і Статут ЗАТ «Житомирські ласощі», а саме пункти, котрі забороняють Закритому акціонерному товариству продавати акції не членам цього Товариства. Нікому зі сторонніх осіб, крім Лещинського, жодної акції правління не дозволило продати.
Рішення загальних зборів акціонерів від 02.02.1999 р., про прийняття інвестицій від пана Лещинського є незаконним, бо під час проведення зборів було порушено всі належні процедури та вимоги ЗУ «Про господарські товариства». Голосування при прийняті доленосних рішень (проводилося в Житомирському обласному театрі ім. І.Кочерги) було відкритим, проходило простим підняттям рук без подальшого підрахунку голосів (на око). Фарс, та й годі!
Так, у 2011 році Вищий адміністративний суд України у справі про незаконне входження «американського інвестора» Юрія Лещинського до складу акціонерів ЗАТ «Житомирські ласощі» остаточно постановив, що прийняття його до складу акціонерів «Житомирських ласощів» у 1999 році було проведено з грубими порушеннями законодавства України, сума внесених інвестицій не відповідала заявленій, та й обманула надії працівників фабрики, бо внесена була не у вигляді потрібних оборотних коштів, а старим обладнанням та авто.
Отже, пан Лещинський підприємство привласнив незаконно. Він і є рейдером.
Юрій Лещинський хизується, що поставляв сировину на фабрику. Та не поставляв, а примусово примушував купувати лише його сировину. Лещинський заволодів кількома цукровими заводами, іншими підприємствами з виготовлення сировини в Україні і створив посередницьку фірму «Тріліні» через яку продавав всю сировину для фабрики, відмиваючи капітал, бо вартість цієї сировини ставилася «інвестором» на 20-30% вищою від ринкової. «Інвестор» зі свого підприємства, що знаходилося у США продавав «Ласощам» ертікоат та інші жири, надзвичайно шкідливі для людського організму.
Він також відмивав гроші на вживаному устаткуванні, перепродаючи його «Ласощам» у кілька разів дорожче, ніж брав у закордонних підприємств
Акціонери, які не згодилися продати свої акції Лещинському за безцінь, були грубо ошукані. Окрім невиплати дивідендів, їх акції були знецінені шляхом емісій. За період 2000-2009 р.р. здійснено кілька емісій, внаслідок чого кількість акцій із з 6 000 000 зросла до 30 312 940 шт., тобто у 5 разів, 94% яких привласнив Юрій Лещинський, а вартість пакета акцій справжніх акціонерів, які вклали десятки років важкої праці в підприємство, зменшилася у 5 разі. Якщо врахувати невиплату дивідендів, то грабунок акціонерів «інвестором» становив десятки мільйонів гривень.
Юрій Лещинський заявляє суспільству, що за роки свого панування він вклав у «Ласощі» 14 млн. $. Це брехня. Не вклав, а вкрав через «Тріліні» та емісії в десятки разів більше!
Звісно, після 1999 р., коли на підприємстві з’явився Лещинський якісь кошти в розвиток підприємства вкладалися. Але відносно вагомих прибутків підприємства це було зовсім не те, що раніше. Причина проста – ці прибутки Лещинський вважав на 100% своїми. «Інвестор» відразу ж заявив, що дивідендів акціонерам виплачувати не буде і підвищувати заробітну платню також не має намірів (слова дотримав). Окрім того, за його розпорядженням на 90% були зменшені виплати із соціального фонду, внаслідок чого розмір реальних доходів працівників на роки зупинився на рівні 1999 року. Грубо порушувалося трудове законодавство при оплаті лікарняних листів, відпусток. Годі було просити у Лещинського допомоги при якомусь горі.
На підприємстві з ініціативи «інвестора» був створений репресивний орган у вигляді служби безпеки, котра пачками фабрикувала справи на «неблагонадійних», які відразу потрапляли в кандидати на звільнення.
Далі пішло розчленування підприємства та відчуження окремих структурних підрозділів до інших підприємств «інвестора».
Доведені до відчаю акціонери подавали судові позови щодо незаконних емісій та невиплати дивідендів власником Лещинським. І за позовом акціонерів Лущик Л.М. та Мельничук Г.Р. незаконність таких емісій була визнана Господарським судом і підтверджена рішенням Вищого господарського суду України. Усі рішення про проведення незаконних додаткових емісій, які дозволили штучно «роздувати» розмір Статутного капіталу були також скасовані.
Тут пан Лещинський втратив контрольний пакет і почав кричати: «Караул! Рейдери відняли у мене акції!»… Жадібність фрайєра згубила.
Деякі акціонери стали на бік Лещинського, бо він пообіцяв їм велику винагороду у разі повернення йому акцій і платив солідні гроші за свою підтримку в судах та на мітингах.
Однак, більшість акціонерів з радістю продали свої акції Ігорю Бойко, бо він заплатив їм ринкову вартість акцій (5 грн. за акцію, замість від 0-34 до 0-48 грн., які сплачував Лещинський).
Всі «нападки» щодо рейдерства Ігоря Бойка спростовані – жодного рішення за п’ять років та понад 60 судових справ на користь Юрія Лещинського не прийнято (окрім останнього Тернопільського). При голові спостережної ради Ігорю Бойку підприємство розвивається, сплачуються податки, зарплата (середня по Житомиру). У цехах, побутових приміщеннях впроваджуються інновації, євроремонти, будується новий виробничий корпус.
Особливо задоволені керівництвом Ігоря Бойка ми, пенсіонери (понад 700 осіб): до кожного свята (4-5 разів на рік) – подарунки у вигляді кількох кілограм кращої продукції підприємства, гостинні прийоми пенсіонерів на підприємстві, надзвичайно вагома адресна допомога в разі важкого захворювання, операції чи іншого лиха в родині пенсіонера.
Від початку війни на Донбасі щоп’ятниці ТДВ «ЖЛ» відряджає на схід автомобіль, заповнений продуктами, одягом, амуніцією українським воїнам. За період 2014-2015 років на волонтерську допомогу фронту підприємство витратило мільйони гривень. Надавалася допомога на лікування воїнів, допомога лікарням, громадським організаціям, проведення святкових заходів, благодійних акцій, тощо. До кожного свята «Ласощі» пригощали цукерками ветеранів, інвалідів міста, дітей сиріт, про що при Лещинському годі було і мріяти.
Всім було добре. І всім було якось байдуже, чи були «Ласощі» об’єднані з іншим підприємством Ігоря Бойка «Будстайл-ХХІ», чи ні.
Аж тут вискакує колишня робітниця Ніна Грущак: (за настановою рейдерів) 23 листопада 2015 р. отримує незаконне рішення Тернопільського окружного адміністративного суду про начебто незаконне об’єднання «Ласощів» та «Будстайл-ХХІ»,а 27 листопада Житомирська реєстраційна служба з цієї причини виключила ТДВ «ЖЛ» – із Державного реєстру підприємств, було заблоковано всі рахунки, сервер підприємства.
Цього ж самого дня до «Ласощів» під’їхали десь 150 «тітушків» Сергія Пашинського і його партнера Сергія Тищенка начебто з вимогами Юрія Лещинського повернути йому «Ласощі» із Тернопільським рішенням суду. Міліція затримала прибулих і задокументувала в них наявність кусачок, бронежилетів, арматури тощо.
На атаки цих рейдерів наражалися Житомирський ЛГЗ, гранкар’єри, компанія «Ліктрави».
Одне з найкращих підприємств та найбільших платників податків, що живило Житомир, зупинило роботу. Житомирська кондитерська фабрика – не може вже майже три тижні відновити роботу через протиправні дії чиновників з реєстраційної служби, що підпорядковується Міністерству юстиції, які підтримують рейдерів.
Збитків підприємству завдано величезних. Новорічна пора – це жнива для кондитерів, непоставки продукції потягнуть за собою штрафні санкції, втрачаються ринки збуту. Без заробітку залишилися 1700 працівників. Щорічний платіж підприємства до податкових органів – більше 100 млн. гривень. Втрати бюджету міста за ці дні, що фабрика не працює – 4 млн.гривень.
Однак, Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області інформацією від 08.12.2015 р. спростувало свою причетність до проведення дій щодо зняття з реєстру підприємства ТДВ «ЖЛ». Яким же чином підприємство було знято з ЄДР? При цьому, не надавши підприємству 10-денний термін на оскарження рішення Тернопільського суду.
Було зроблено офіційне звернення від ТДВ «ЖЛ» до усіх відповідних органів, подані позови до суду, але поки все перекипить і як звариться нікому не відомо.
Ми, пенсіонери ТДВ «ЖЛ», глибоко стурбовані ситуацією навколо захвату підприємства і будемо відстоювати своє підприємство та законні майнові права власника, який до нас ставиться по-людськи.
Ми — за Ігоря Бойка.”
Марія Зіновчук, Валентина Поліщук, Лізавета Лавринець, Ольга Шульц, Ніна Мазко, Людмила Колосовська, Валентина Тернопольська, Наталія Помогайбо, Анна Заінчківська, Світлана Гуменюк, Валентина Демченко, Наталія Семенчук, Василина Мотрич, Лідія Сичевська, Людмила Соловйова, Валентина Мовчан, Надія Бойко та багато інших.
