Житомирський міський парк культури і відпочинку був названий в радянський період іменем першого космонавта Юрія Гагаріна. Краєзнавці твердять, що парк з екзотичними деревами створив барон де Шодуар Іван Максиміліанович. Він на початку ХХ сторіччя побудував тут чотириповерховий палац.
Аби більше дізнатися про мецената Шодуара, його маєток та колекцію картин світових майстрів, з-поміж яких і роботи Мікеланджело, Рембрандта та інших, Репортер Житомира завітав до редакції видавництва «Волинь». Тут в затишній кімнаті краєзнавці Георгій Мокрицький та Сергій Собчук розповіли про свої дослідження родини Шодуарів.
Репортер Житомира: Шодуар народився 1859 року в селі Івниця. Яким він увійшов в історію?
Георгій Мокрицький: Це дуже поважна неординарна постать. Сам титул говорить, що це людина надзвичайна. Таких людей можна перерахувати на пальцях. Дворян в Житомирі було багато, а баронів – одиниці. Шодуар представляв славну родину колекціонерів, дослідників, вчених. Його батько був членом-кореспондентом тогочасної Академії Наук. Це дуже поважна, з глибокими культурними традиціями родина.
Репортер Житомира: Родина Шодуарів мала садибу в селі Івниця Житомирського повіту, нинішнього Андрушівського району. Що найцінніше було в маєтку?
Георгій Мокрицький: Цей маєток був осередком культури, образотворчого мистецтва. Всі поверхи будівлі були зайняті унікальними картинами, які барон Іван Максиміліанович Шодуар та його предки купували по всьому світові, в першу чергу в Європі. Вони купували не аби які картини, а найбільш цінні з точки зору образотворчого мистецтва – найбільш знаменитих авторів, з найбільш цікавими сюжетами. Колекція Шодуара – це не меншого рівня музей, аніж ми маємо музеї зарубіжного образотворчого мистецтва, які створені теж зусиллями інших багатих людей, які розумілися на мистецтві, того ж Терещенка, наприклад.
«Родина Шодуарів давала в борг гроші пруському королю Максиміліану ІХ та польському королю Яну Станіславу Потоцькому».
Репортер Житомира: Можна сказати, що родина Шодуарів була однією з найбагатших в Європі?
Сергій Собчук: Родину знали в ділових, фінансових колах. Батько отримав ім’я Максиміліан через те, що родина Шодуарів кредитувала, давала гроші в борг пруському королю Максиміліану ІХ, за що він їм і баронський титул дав, бо був боржником їхнім. Але не лише через гроші. Вони надзвичайно багато для Європи зробили. Вони постачали ювелірні вироби, годинники, галантерею, бакалею по всій Європі. Величезна кількість аристократичних кіл мали за честь співпрацювати з Шодуарами, бо це були освічені, культурні люди, передові у всьому. Не тільки в торгівлі, а й в фінансових колах. На ті часи, коли в Західній Європі відбувалося поновлення капіталізму, Шодуари займали свою нішу. Такі видатні діячі, як польський король Ян Станіслав Потоцький теж, так би мовити, кредитувався у Шодуарів. Тобто ці люди займали велику нішу і в політичному житті, бо могли впливати на прийняття тих чи інших рішень.
«Гагарін не мав ніякого відношення до парку і не створював його».
Репортер Житомира: Як на сьогодні увічнена пам’ять Шодуара в Житомирі?
Георгій Мокрицький: Я, як заступник голови комісії з топоніміки Житомирської міської ради, особисто сприяв поверненню історичних назв. З моєї ініціативи перейменовано провулок третього Інтернаціонала в Шодуарівський провулок. Однак цього замало. Це перший крок був. Другий крок – це міський парк Гагаріна, який треба перейменувати в Шодуарівський парк. Гагарін не мав ніякого відношення до парку і не створював його.
Репортер Житомира: В який період Шодуар переїхав з Івниці до Житомира та збудував чотириповерховий палац біля Тетерева?
Георгій Мокрицький: В 1904 році Шодуар, на жаль, захворів. В нього була хронічна хвороба, він втратив можливість самостійно пересуватися, його возили у візку. В той час Шодуар продав палац в Івниці і перебрався в Житомир. Тут було скромне житло. А треба було перевезти кудись колекцію. Тому на схилах річки Тетерів розпочалося будівництво палацу. До 1910 року Шодуар перевіз в новий маєток всі цінні картини, скульптури. На жаль, зі скульптур залишилася лише статуя богині Артеміді, яка і нині стоїть в парку. А вона не одна була. В мене є комплект фото з історії парку. На серії знімків, які зроблені ще до другої світової війни, не лише скульптури, але і прекрасно оформлений фонтан. Це все було. Але зараз цього немає. Я намагався з’ясувати, де поділося!? Невідомо… Парк з тих часів розширився, перейшов на ліву сторону. Але основу парку складає той парк, який був впорядкований і побудований за кошти і за проектом барона Шодуара.
Чотириповерховий палац Шодуара
Зі скульптур збереглася лише статуя богині Артеміді
Репортер Житомира: Барон де Шодуар був меценатом. Ким він опікувався, перш за все?
Сергій Собчук: Барон де Шодуар Іван Максиміліанович надзвичайно великий внесок зробив в місто Житомир. Він матеріально утримував учнів гімназій: була стипендія Шодуара. Також він будував та утримував лікарні – були так звані ліжка.
Георгій Мокрицький: Колись була традиція утримувати ліжка. Це значить, що багата людина оплачувала лікування та харчування однієї чи багатьох людей. На лікарняному ліжку писали, за чий рахунок його утримували.
Сергій Собчук: Під час першої світової війни він утримував увесь військовий госпіталь, там де зараз горілчаний завод. Я хочу підкреслити і це дуже важливо. В українській вікіпедії в інтернеті ви побачите що Шодуар – це російський колекціонер, але до Росії родина ніякого відношення не мала, окрім того, що жила в тодішній Російській Імперії. Чотири покоління Шодуарів жили і працювали в Житомирі. То який він росіянин?
«Було б гарно ще і пам’ятну дошку показати туристам, де були б написані роки життя барона».
Репортер Житомира: Шодуарівський парк привабить більше туристів, аніж зараз приваблює парк Гагаріна?
Георгій Мокрицький: Не думаю, що напряму це залежить. Але, як сказано в Біблії, спочатку було слово. Назви не останню роль відіграють в підсвідомості людей, в їх відношенні до суспільства, до подій, до історії. Для того, щоб ми правильно ставилися до минулого, треба його знати. Щоб відомі імена звучали не лише в книгах, але й іноді в назвах вулиць, бібліотек, навчальних закладів. Справедливо було б назвати міський парк Шодуарівським парком. Якби ще і пам’ятну дошку показати туристам, де були б написані роки життя барона. Повинен бути предмет для того, щоб туристи могли сфотографуватися.
Репортер Житомира: Що треба було б зробити в плані реконструкції, щоб повернути автентичний вигляд парку?
Георгій Мокрицький: Дещо справді треба зробити. Але треба пам’ятати, що наш парк ландшафтний і основна його принада – схили та пагорби над Тетеревом, дерева. Я б його розчистив трохи, особливо там, де відкривається вид на Тетерів. Перш за все, тут потрібно максимально відтворити дух, який був до революції.
Репортер Житомира: Чи є ще імена видатних житомирян, про які ми забули і не увічнили в місті їхню пам’ять?
Георгій Мокрицький: Ви бачите нашу картотеку? Там тисячі імен. Із них сотні, які виходять на рівень Європи та всього світу. Якщо навіть зачепити будь-яке невеличке місце Житомира, можна пригадати видатні імена. Не будемо далеко йти. Той же парк. На його території вздовж Бульвара, де починалися сходи, справа стояв будинок. Тут народився академік, майбутній винахідник Володимир Векслер – український єврей, який відомий усьому світові. Ще одне ім’я – архітектор, інженер Міхович, який перед Шодуаром проектував схили парку. Він перший взявся спроектувати ці схили. Цей видатний вчений похований в Житомирі. Тобто я, не виходячи з парку, назвав 2-х людей. А скільки ще їх було в Житомирі…
Сергій Собчук: В голову прийшло ім’я всесвітньовідомого архітектора Стефано Іттара. Він національний герой Італії. Іттар збудував, може я перебільшую трохи, пів Риму, пів Венеції. Ті будинки, які дивляться туристи і приходять від них в захват, збудував наш земляк з Овруча! Він та два його сини національні герої Італії і ними пишаються італійці. Для них ім’я Іттар – символ архітектури. А в Житомирі, молодь, можливо, і не чула цього імені. Тому у нас в Житомирі не вистачить ні вулиць, ні провулків, щоб назвати їх іменами видатних людей, пов’язаних із нашим містом.
Георгій Мокрицький: Місто не можна перетворювати в кладовище імен. Такого в світі не робиться. Це традиція тоталітарних держав – використовувати топоніміку в пошану режиму. Називати треба обережно лише в таких випадках, коли не можна не назвати. Треба називати іменами національних героїв, видатних людей, які пов’язані з Житомиром. Наприклад, такими іменами як Шодуар.
«На базі картинної галереї можна писати дисертації. В колекції – картини Рембрандта, Тиціана, Мікеланджело, Веласкеса та інших світових майстрів».
Репортер Житомира: Картинну колекцію Шодуарів називають унікальною в Україні. Чому?
Сергій Собчук: Розповідати про картинну галерею – це дуже довга справа. Це величезна тема. Бо на базі картинної галереї можна писати дисертації – кандидатські, докторські. Можна стати академіком. Бо ті картини, які є в нас в Житомирі, завдяки тим же Шодуарам, Терещенкам, Харитоненкам, вони волею історії та долі потрапили до нас в Житомир. Це неоціненний скарб! Рівень картин – це картини найвідоміших західно-європейських майстрів, таких як Рембрандт, Тиціан, Мікеланджело, Веласкес та інші. Це імена світових майстрів.
Репортер Житомира: Ви багато часу присвячуєте картинній галереї, яка зараз знаходиться в краєзнавчому музеї міста, та дослідницькій роботі в цьому напрямку. Розкажіть про якусь цікаву роботу, яку придбав в свою колекцію барон де Шодуар.
Сергій Собчук: Такий автор, як Леандро Бассано написав портрет Франческо Сагредо. Вже й кажуть, що не Бассано намалював, а якийсь інший художник, але добре, що ще намальований Сагредо (сміється). То цей Сагредо мало того, що був вчений, математик-фізик, він також був учнем і другом Галілео Галілея, разом з ним він був співавтором термометра, яким ми всі сьогодні користуємось. Тоді він називався термоскоп і він не мав шкали, можна було виміряти лише чи підвищується чи понижується. А Сагредо придумав шкалу. Він разом із Галілеєм був співавтором сучасного телескопа. Мені хтось може заперечити: так, звичайно багато людей потім це все вдосконалювали. Але першим був Галілео Галілей, який побачив підзорну трубу, а з неї зробив телескоп, а біля нього тоді стояв Сагредо. Галілео Галілей отримав 10 років ув’язнення, бо підтримував теорію Коперника, який казав що земля кругла. Коли інквізиція його допитувала, він відрікся потім. Але потім звучала відома фраза: «А все-таки вона крутиться!». Сагредо був одним із тих, хто брав участь в науковій теорії Галілея, через яку той постраждав. Вони були друзями і підтримували один одного.
Репортер Житомира: У нас в краєзнавчому музеї є портрет Сагредо?
Сергій Собчук: Одного разу до Галілея прийшов Сагредо. Вони домовилися замовити портрети один одного. Герцог Сагредо замовляє портрет на той час у Бассана і дарує його Галілею. А герцог замовив портрет у дуже відомого фантастичного художника Тінторетто. Ці два портрети – один в Житомирі, на якому Сагредо, а другий в Англії, де намальований Галілей, в національному музеї Оксфорда. Отака доля двох портретів. Я можу про десятки таких картин розповідати. Наш музей міг би бути одним із самих знаних в Європі.
Репортер Житомира: Наскільки зараз важливо, керуючись Законом України про декомунізацію, змінювати назви вулиць, провулків, проспектів?
Сергій Собчук: Повірте мені, що можна взагалі нічого не починати робити, бо нічого не вийде до того часу, поки житомиряни українці будуть ходити по вулиці Якіра, Котовського, Кагановича, бо це не пам’ятки історії, а ідеологія, це релігія отут в голові. Не може людина починати щось будувати нове, щось робити, будучи свідомо заангажованими отим минулим. В першу чергу треба позбавлятися того страшного тоталітарного минулого, розчистити собі мізки в головах для будівництва. Ви ж знаєте фразу, що розруха в головах. Бо знайдуться десятки, сотні горлопанів, які будуть кричати: «Ето наше прошлоє! Нє смєйтє трогать нашу історію!»
Наталя Дехтієвська
на цю тему художник Дмитро Раков (#artrakov) намалював листівку
