За що я зневажаю нинішніх правителів Росії, та й напевно і минулих, які зробили нас ворогами? Вони активно нав’язують нам ненависть до себе і, зокрема, до своєї культури, мистецтва та історії.
Я зізнаюся, я поважаю їх мистецтво, воно особливе для мене, за всіх не маю честі говорити – за себе так.
Це великий внесок в світове мистецтво, навіть скажу так – в людство за всю його історію. Кожен раз, коли я щось з них читаю, то моя душа мимоволі зізнається в любові. Я в екстазі перебуваю зачитуючись Чеховим під музику Чайковського …
Ви скажете, а як же наше ?! Наша українське – це моя суть. Чоловік, не може закохатися в свою матір, чоловік закохується в свою жінку. А мати з народження любить – це як данність.
Моя українська душа. Люблю і крапка, це моє і все. Так само і антична література, французька, англійська. Ви мені зауважите, стій, ти говорив твоя жінка, а тут ти сміливо на всіх. Ні, не на всіх, я як той лебідь – шукаю довго, може навіть пробую, але вибираю назавжди. Я вибрав тебе назавжди, ти моя література, моя супутниця … а у відповідь почую: ти з російською літературою? А я тихенько сам собі скажу: ні, не вгадали, панове.