“Деякі люди насолоджуються дощем, інші просто промокають”
Б. Ділан
У Житомирі дощ. Кожен сприймає його по різному, але заперечувати зв’язок людини і цього природного явища ми не можемо. Комусь дощ не подобається, так як стає мокро і перед дощем кістки ламає, а комусь дощ неймовірно покращує настрій, та й взагалі жити стає якось легше і навіть веселіше.
Згадайте себе в дитинстві, сто відсотків ми всі бігали по калюжах і це було весело та класно. Я і зараз полюбляю побігати під дощем, це мені приносить задоволення. А буває, навпаки, дивлюся за дощем через скло, рахую краплини, думаю про щось своє.
Ми і вода – нероздільні. Ми складаємось з води, без неї не може жити жодна істота на Землі. Коли спекотно, ми чекаємо дощу. Краплини дощу немов очищають, падаючи зверху, краплі здатні забрати будь-яку людину у власну казку. Деякі з нас люблять під дощ посумувати, або помріяти. Часто-густо поступово стає на душі світліше і навколо все набуває іншого відтінку. Деякі стверджують, що під час дощу думки заспокоюються і приходять в порядок. Тому дощу дуже часто не вистачає, просто так, щоб обміркувати все і прийти до якогось висновку. Не дарма, за словами деяких дослідників природних явищ, саме дощ володіє силою очищати голову від непотрібної інформації. Ті, хто хоче розібратися з тією чи іншою ситуацією якомога швидше чекають дощу з нетерпінням, а ті, хто заплутався, або ховають голову в пісок від якоїсь проблеми – переносять дощ насилу. У будь-якому випадку важливо пам’ятати, що дощ, як і людина, неймовірно загадкове явище природи зі своїми хитрощами і слабкостями.
Коли йде дощ – кожна людина здатна бачити все в інших фарбах, відчувати не тільки свіжість навколишнього світу, а й відчувати себе частиною всього пишноти, немов ми – це маленькі краплі дощу, без яких не було б нічого прекрасного і живого на цій планеті.
За народними віруваннями, дощ – об’єкт поклоніння і магічних дій. Дощові хмари вважалися небесними колодязями й ріками. Холодна зима закривала священні води льодом: усе на довкіллі завмирало, а земля одягалася у сніжний саван. Навесні могутній бог Перун розбивав ці пута своїм важким молотом і звільняв дощові потоки; омиваючи землю, вони повертали їй родючість, укривали її буйною зеленню і квітами, ніби воскрешаючи для нового життя. Звідси, по-перше, виникло вірування, що дощ, особливо весняний, дарує силу, здоров’я, красу і дітородство (хворим давали пити дощову воду і радили в ній купатися). Звідси ж, по-друге, виник міф, загальний для всіх індоєвропейських народів, — про живу воду, яка повертає життя, зцілює рани тощо. Дощ єднає небо з землею, а тому і нині дощ у день шлюбу — добра ознака, що молодята будуть щасливі і матимуть багато дітей.
У давнину предки дивилися на природу як на живу істоту. Ось тому й постали персоніфіковані вирази: дощ іде, сніг іде тощо. Предки вірили, що коли різні сили наступають на Сонце, закриваючи його чорними хмарами, тоді приходить громовержець і проганяє їх своїми вогненними стрілами. За повір’ям, дощ, зібраний у Перунів день (20 липня), виліковує від нечистої сили.
Тому залишайте парасольки вдома, йдіть під дощ, змивайте негатив, думайте про краще і воно прийде до вас. Не дивіться на вік та на погляди тих, хто не розуміє цього. Вони можуть слухати дощ, але не чути. Це ж звичайний дощ для них. Вода, що капає з неба. Це пошкоджені черевики, потікший макіяж, простуда. Вони дивляться крізь нього, але не бачать. Вони ж люди. Зрештою, дощ йде не для них. Для тебе. Хто ти? Запитай у дощу сам.
