Я дуже добре пам’ятаю серпень 2006-го. Над Донеччиною тоді впав літак російських «Пулковських» авіаліній, що виконував рейс з Анапи до Санкт-Петербурга. Загинули 160 пасажирів та 10 членів екіпажу ТУ-154. 155 загиблих були росіянами.
Президент Віктор Ющенко оголосив в Україні траур та скасував частину урочистостей з нагоди 15-ї річниці української Незалежності. Військовий парад теж скасували. 23-тє серпня було оголошено в Україні днем скорботи. Таке особисте рішення Ющенка тоді майже не викликало в українському інформаційному просторі жодної суперечки. Всі віддавали останню шану загиблим росіянам. За рік під Костянтинівкою звели пам’ятний меморіал. До російського вторгнення на український Донбас залишалося якихось 8 років…
2014-го проведення військового параду на Хрещатику в День Незалежності вже ні в кого не викликало заперечень. Тоді зібрані нашвидкуруч та поспіхом екіпіровані добровольчі з’єднання українського війська просто з параду відправлялися на гарячий ти кривавий Донбас… Це був «час Ч» не лише для українського війська, але й для всієї української держави.
Але, чомусь, за 2 роки в українському медіа-просторі розгорілися неабиякі дискусії щодо доцільності проведення військового параду з нагоди 25-ї річниці незалежності. Головним аргументом при цьому став матеріальних захист пенсіонерів та інших малозабезпечених українців. Мовляв, давайте витрачати гроші не на парад, а на ковбасу для знедолених. Втім, «ковбасний аргумент» виявився малопереконливим.
Загальновідомо, що таке «п’ята колона». Це – сукупність громадян, які чекають на прихід окупанта всередині країни, яка ось-ось стане жертвою агресії. Саме словосполучення вперше виникло під час громадянської війни в Іспанії у 30-х роках минулого століття, коли генерал Еміліо Мола, що наступав на республіканський Мадрид чотирма колонами, заявив, що п’ята колона чекає на прихильників диктатора Франсіско Франко в самому Мадриді. І це була правда.
Час змінює не лише обставини, людей та мотивацію, але й терміни. Коли в українському медіапросторі розгорілася жорстка дискусія щодо доцільності проведення військового параду на честь 25-ї річниці української Незалежності, відомий журналіст Віталій Портников припустив наявність в Україні не лише 5-ї, проросійської, але й 6-ї колони. Колони доморощених «патріотів».
«Це колона тих, хто впевнений у власній правоті, чистоті та необхідності для України. Ця колона у своєму щирому пориві нагадує тоталітарну релігійну секту, адепти якої не сумніваються, що лише їм належить монополія на правду та чесність. А всі інші – крадії та зрадники, «п’ята колона». Якщо з нашою «правдивою» сектою не погоджується влада – тим гірше для влади, вона – крадійська та корумпована. Якщо з сектою не погоджуються колеги, вони – брехуни та зрадники», – написав Портников.
З цим твердженням важко сперечатися. В часи жорсткої інформаційної та реальної збройної війни, коли щодня на лінії зіткнення з армією російських найманців та доморощених «орків» гинуть та дістають поранення десятки українських патріотів, складно говорити про «недоречність» українського військового параду. Всі розмови про його «вартість» та про те, що гроші ці краще було б «віддати пенсіонерам та знедоленим»
нагадують промови «шостої колони» напередодні вторгнення зовнішнього агресора. Адже загально відома істина – Хто не хоче годувати власне військо, – годуватиме військо чуже. Про такі речі можна дискутувати у ситому та бешкетному Києві, а не у жорсткій та кривавій Авдіївці чи Майорську. Чим ближче до лінії фронту, тим менше заперечень щодо проведення у Києві великого військового параду. Принаймні, від жодного бійця в зоні АТО такого не чув. І лукавлять ті, хто розповідає, що, мовляв, європейські країни зазвичай таких парадів не проводять. Проводять! Ще й як! І в Німеччині, і у Франції, і в Італії.
Те, що відбувалося на Хрещатику вранці 24-го серпня, можна без перебільшення назвати абсолютним єднанням народу та його війська. Війська зміцнілого, змужнілого, модернізованого, сильного. І накрохмалені вишиванки гостей максимально гармонійно виглядали на тлі нових одностроїв українських вояків, які, нарешті, позбулися пост-радянського дизайну та атрибутів.
«Наша армія – дійсно народна. Це ви, шановні українці, платники податків, купили чи відновили для війська танки, бойові машини піхоти, бронетранспортери, ці зенітно-ракетні комплекси та реактивні системи залпового вогню», – пояснив доцільність військового параду у день ювілею Незалежності президент Петро Порошенко.
Я впевнений, що Президенту, як Головнокомандувачу, не соромно було дивитися у вічі людямІ техніка, і вояки, які йшли колонами Хрещатиком 24-го серпня, були вже геть іншими, ніж два роки до того, у серпні 14-го. Військо, зібране фактично з нуля після занепаду та саботажу часів Януковича, сьогодні виглядає як цілком боєздатна та сучасна європейська мілітарна одиниця. «Піони», «Буки» та «С-300», що впевнено їхали Хрещатиком – переконливе підтвердження цього. А легендарний у світі український танк «Булат» тепер і на службі Збройних сил України. Ефективність військової реформи Порошенка – на показ. І справа не лише у новій військовій формі.
Але головне – це молоді хлопці з орденами на грудях. Це герої сучасної України. Саме вони відстоюють незалежність нашої країни. Молоді хлопці, яких зустрічали оваціями та сльозами на очах. Вони як ніхто знають ціну нашої незалежності.
Нинішнє святкування Дня незалежності – це пам’ять про тих, то загинув. Серед них два «кіборга» Ігор Брановецький та Сергій Колодій. Їх подвиг удостоєно Зіркою Героя, посмертно. Про кожного хто йшов Хрещатиком можна знімати фільми та писати романи. Їх подвих – уже безсмертний. Наприклад, для ворога як жахливий сон звучить позивний Сумрак. Саме під командуванням Ігоря Гордійчука десантники утримували Савур Могилу. Вони змогли вижити. З рук Президента Гордійчук-Сумрак отримав погони генерал-майора. Головнокомандувач навіть порушив протокол. Порошенко сам пішов на зустріч Сумраку йти якому допомагали двоє побратимів.
Зрештою, цей парад нашим героям потрібен був більше аніж нам. Таке військо куди серйозніший захист, аніж Будапештський Меморандум. Це слова Президента були адресовані нерішучій Європі, котра виступала гарантом територіальної цілісності України в обмін на відмову від ядерної зброї.
Давній постулат «Армія з народом» логічно продовжив у своєму виступі Петро Порошенко. Не обійшлося і без сарказму на адресу ворога: «Наш парад – це сигнал і
ворогу: українці готові і надалі боротися за свою Незалежність. І тому агресору краще згадати мудру пораду російського поета Володимира Маяковського: «Товариш москаль, на Україну шуток не скаль!»
Саме цю цитату Порошенка російські ЗМІ миттєво «відцензурували». Всі згадки про Маяковського у виступі українського президента в російських медіа були вилучені. Значить, – правильно робимо. І вірний шлях торуємо. Вперше за багато років був на параді особисто. І жодна п’ята чи шоста колона цьому ніколи не завадить.
Єгор Чечеринда, журналіст
