В Житомирську міську дитячу лікарню я з донькою потрапила вночі.У приймальному відділенні, куди нас провели працівники “швидкої допомоги”, увімкнули світло. Зайшовши в кабінет, жінка старшого віку почала розпитувати про кашель, температуру і домашнє лікування. Відповідаючи, одразу подумала, що зі мною розмовляє черговий лікар, тому коли через кілька хвилин в кабінет зайшла заспана молоденька дівчина, гадала, що це медсестра. Та виявилося, навпаки.
В лікарні з’являються нові молоді лікарі. Просто новенькі – скромні, а бувалі медсестри – досвідчені та більш обізнані. Здивувалася спокійній розмові лікарки, вона уважно вислухала та запропонувала лікування в стаціонарі. Погодилися, бо інший вибір був ризикований.
Цей корпус – архітектурна пам’ятка, якій понад сто років і яка оберігається державою.
Нас провели в друге інфекційне відділення в старий корпус. Очевидно, у відділенні педіатрії не було місць. Адже бронхіт ніби лікують не в інфекційному. Що це старий корпус, я побачила одразу: високі стелі і вікна, просторий вхід, величезні коридори. Палати, однак були маленькі – вони там вищі, аніж довші: такий собі прямокутник. Виявилося, цей корпус – архітектурна пам’ятка, якій понад сто років і яка оберігається державою. Помітна в приміщенні й радянська символіка – на старій настінній лампі красується зірка та серп і молот.
Миша просто бігала коридором. Там її прикінчили медсестри разом із пацієнтами.
Звичайно, тут зробили ремонти, модернізували, так би мовити, зовнішній вигляд. Але про старезність приміщення нагадали вже першу ж ніч миші, які несамовито пищали і шкребли за стіною. Отрута, яка лежала у всіх дірках палати, на них не діяла. Їх було чути на першому і видно на другому поверсі лікарні. Миша просто бігала коридором. Там її прикінчили медсестри разом із пацієнтами. Одну мишу бачили і знищили. Цікаво, скільки їх там? Вони увесь час пищали за стіною…
Коли запитала в жінки на роздачі, що це плаває в тарілці, вона спокійно відповіла: “Ну це ж з мішка”. Я подумала, мішки варять разом з кашою.
Щодо харчування. Тут воно безкоштовне. Але неякісне. Я свою дитину боялася годувати отим варивом. Але для експерименту пробувала сама. Молочна каша рисова була солона і таке враження, що в молоко щось підмішують, можливо, борошно, бо густа. Іншого разу в каші знайшла шось довге цупке біле. Коли запитала в жінки на роздачі, що це плаває в тарілці, вона спокійно відповіла: “Ну це ж з мішка”. Я подумала, мішки варять разом з кашою і перестала дегустувати.
Борщ без картоплі
Таблетки, спреї, краплі та інші ліки безкоштовні. За УЗД пацієнти теж не платять.
Лікування в стаціонарі безкоштовне, як і харчування. Купити ліки не казали, списків не давали. Таблетки, спреї, краплі та інші ліки безкоштовні. За УЗД пацієнти теж не платять. Навіть вата й спирт для ін’єкцій – все задарма для пацієнтів. Попросили лише на другий день зробити благодійний внесок. Запитала, чи достатньо ста гривень, суснівалася, чи не мало, але медсестра схвально кивнула і записала в журнал. Дала я грошів на руки. Підпису мого не просили. Побачила тим часом в журналі, скільки здають інші – 12, 20, 50, 100 грн. Я здивувалася таким внескам. Тому що колись була в обласній дитячій лікарні в Станишівці. Там, перш ніж зайти в палату, видають довжелезний список ліків, які треба купити. Ну і благодійні внески вищі.
Медсестри і лікарі 2-го інфекційного відділення професійно виконують свою роботу. Мені здалося, вони уважні до пацієнтів. Це плюс дитячої лікарні. Адже старші діти тут знаходяться без батьків, тому вони більш беззахисні, аніж ті малюки, які з мамами.
Ось такі в палаті матраци
Тут щодня миють підлогу, але особливих зусиль не докладають. 
Квітка дифенбахія. Сприяє зволоженню повітря. Але отруйна для тих дітей, які хочуть її спробувати на смак.
