Свою думку з приводу діяльності Фіделя Кастро, висловив директор Житомирського агротехнічного коледжу Микола Тимошенко.
«У 1990 році, я, як голова постійної комісії ЦК комсомолу України з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, був одним з фундаторів Міжнародного фонду лікування українських дітей на Кубі. У витоків цього фонду були також: секретарі ЦК комсомолу України Анатолій Матвієнко, Володимир Барабаш, Тетяна Гончарова, відповідальні працівники апарату ЦК комсомолу Олександр Божко та Лілія Пільтяй, міністр охорони здоров’я Юрій Спіженко та тодішній консул Куби в Україні. За 20-річний період у Міжнародному таборі м.Тарара було вилікувано близько 24 тис. українських дітей, в тому числі – 4,5 тис. з Житомирської області, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Пам’ятаю 29 березня 1990 року: перше відправлення дітей на Кубу з аеропорту «Бориспіль». Фідель Кастро особисто зустрічав дітей в аеропорту Гавани, кожному подав руку, знайшов слова для втіхи та оптимізму. До речі, він зняв літак, який тоді закінчував ремонт в Алма-Аті (Казахстан) та надав його дітям.
Український народ має бути вдячний Кубинському лідеру за вилікувані та врятовані тисячі життів від неминучої смерті та каліцтва. І все це, нагадаю, безкоштовно. Фідель Кастро, не побоюсь цього слова, зробив для українських дітей більше, ніж усі «ситі керівники» Європи. Це без перебільшення.
У березні 2010 року, будучи народним депутатом Верховної Ради України шостого скликання, мені у складі української делегації, яку очолював другий Президент України Л.Д.Кучма, як спеціальному посланцю Президента України, довелося побувати на Кубі з нагоди відзначення 20-річного ювілею цього фонду.
Я на власні очі побачив та відчув ось те справжнє материнське тепло і турботу по відношенню до наших дітей. Так любити, тремтіти та виходжувати хворих можуть тільки кубинські лікарі та їх обслуговуючий персонал (медицина на Кубі – одна з кращих, навіть скептики цього не заперечують). Там 10% національного валового продукту йде на медицину. Згоден, Куба, можливо, не настільки заможна, але це горда країна. Як і гордий її керівник Фідель Кастро – за те, що на Кубі усе було підпорядковано головному – людині. Світла йому пам’ять…»