Це історія про двох гордовитих закоханих – хвору на туберкульоз Ліліан, та стерпівшого всякого від життя колишнього гонщика Клерфе. Зустрілись вони у санаторії-диспансері для таких же, як і Ліліан, коли чоловік приїхав, аби відвідати свого друга Хольмана.
Обидва головних герої вільні так само, як вільні їхні серця. Відмінність між ними полягає у тому, що Ліліан, на відміну від Клерфе, гостріше відчуває життя, так як смерть для неї – реалія, що осіла на носовій хустинці у вигляді крові. Невиліковна Ліліан прагне «надихатись» останніми днями, взяти від них скільки стане сил та духу. Автогонщик же сам керує своїм життям, може в будь-який момент зупинити навіжений політ по трасі, або і взагалі піти з ризикового бізнеса, ставши порядним сім’янином та продавцем машин. Уся біда Клерфе у його любові до дорогу, яка і є для нього життям. Як тільки Ліліан розуміє, що кохання Клерфе стає для неї таємницею, вона вирішує піти, але не встигає – смерть забирає автогонщика раніше неї, показуючи дівчині всю недолугість та велич життя.
Це перша книга Ремарка, яку я взяла до рук і зрештою прочитала. Тяжке, але дуже чуттєве та гарне письмо, яке швидко і нового западає в душу. Насамперед тому, що головні герої – це суцільне протиріччя, однак обидва викликають позитивні емоції і приємний присмак у пам’яті.
Книга змушує поглянути на свої проблеми дещо по-іншому. Мабуть з її прочитанням таємно зізнаєшся собі, що в порівнянні з проблемами героїв, наші – ніщо. Тут багато роздумів і суджень про істинну любов, щастя та врешті решт смерть.
Така вже реальність життя, не можна змінити лише зовнішність та долю. Книга була, є, і напевно буде актуальною ще для багатьох поколінь. Ще не одну людину вона зворушить і навчить самопожертві та щирій любові.
Гузь Олена