12 січня сповнюється 110 років з дня народження геніального вченого Сергія Корольова. Житомир по праву пишається своїм видатним земляком. Але дотепер деякі факти з біографії Корольова є маловідомими. Адже чималий відрізок його життя був засекреченим, а відомим світу він став лише після смерті у 1966 році.
Про деякі таємниці життя великого вченого розповідає Ірина Дячук, директор житомирського Музею космонавтики імені Корольова.
– Ірино Дмитрівно, перша таємниця Корольова — це дім, де він з’явився на світ. Цей будинок дивом «знайшовся» через 59 років після народження вченого. Як це було?
– Прізвище Головного конструктора країна дізналася з його некрологу в січні 1966 року. В некролозі було зазначено місце народження –Житомир. Тож місцеві ентузіасти зацікавилися –а де конкретно народився вчений? Одним з найактивніших шукачів став директор міського будинку культури Захар Гурвіч. Разом з друзями він став шукати по двох напрямах. Перший шлях був таким – віднайти архівні записи. Другий – знайти в Москві родину Корольова. На щастя, в Житомирському архіві дані збереглися – і стало відомо, що Корольови на початку ХХ століття винаймали частину будинку домовласниці Коханової по вулиці Дмитрівській, 5. На диво, дім також зберігся – він вцілів у війну, і не був знесений у повоєнні роки.
Опісля делегація з Житомира поїхала в Москву –і знайшла там Марію Миколаївну, матір вченого. Тоді їй вже було під вісімдесят. Але вона таки приїхала до Житомира – і упізнала будинок, де вони жили на початку ХХ століття. І цей будинок точно співпав зі знайденою в архіві адресою! Отак розкрилася таємниця місця народження Корольова.
– Ще одна таємниця з’явилася одразу після народження Сергія Корольова у Житомирі 12 січня 1907 року. З метрики відомо, що хрестили його у житомирському храмі святої Софії, розташованому при… дитячому притулку. Чому так? Він же був не сирота!
– Я запитувала про це в Наталі Сергіївни Корольової – доньки вченого. Вона натомість послалася на спогади своєї бабусі Марії Баланіної – матері Сергія Павловича. І ось як пояснюється це хрещення. Як відомо, батько Корольова Павло Якович в Житомирі працював викладачем у Перший чоловічій гімназії. Він товаришував зі священиком, котрий служив у храмі при дитячому притулку. Коли ж народився Сергійко – батьки вирішили, що охрестить його саме той знайомий священик. А те, що церква була при притулку – не збентежило Корольових. Для них важливішим був не обраний храм, а саме священик. І те, що це був друг родини – вирішило місце хрещення малюка. Між іншим, той будинок є й нині — хоча дуже перебудований. А всередині навіть збереглися дві фрески з тієї колишньої церкви!
– В житті вченого був й трагічний період – його ув’язнення в таборах ГУЛАГу. Про це замовчували навіть по смерті Корольова…
– Ця тема довгий час була «табу». В 1938 році Корольова, тоді перспективного вченого-ракетника, заарештували та засудили до 10 років таборів – нібито за шкідництво та підрив обороноздатності країни. Є свідчення, що він взагалі був у розстрільному списку – але страту замінили на ув’язнення. Корольов опинився в засланні на золотодобувній копальні Мальдяк на Колимі. Там він захворів на цингу.
Цілий рік сидів з кримінальниками. Був жорстко побитий, отримавши серйозну травму – перебиті шийні хребці. Але був у цей період й випадок, який Корольов згодом назвав своїм другим народженням. В’язнів переправляли в інше місце – і пливти треба було на баржі. Корольов чомусь не встиг до відходу баржі – запізнився. А опісля ця баржа (випадково чи умисно – нині вже невідомо) потонула. І всі в’язні загинули. Вцілів завдяки запізненню лише Сергій Корольов. Після цього він часто казав, що народився двічі.
Листи Сталіну з проханням помилувати сина писала матір Корольова Марія Баланіна, відомі льотчики Громов та Гризодубова. Але значну роль у порятунку Корольова від загибелі в таборах зіграло втручання відомого авіаконструктора Андрія Туполєва. Адже саме під його керівництвом у 1929 році Сергій Корольов захистив дипломний проект. Сам також засуджений, Туполєв працював у секретному конструкторському бюро — «шарашці». Йшла війна – й не вистачало хороших спеціалістів. Туполєв склав список з двохсот прізвищ вчених, які були ув’язнені. Але з’ясувалось, що з цих 200 чоловік – 100 вже не було на світі. А поміж вцілілих був Корольов. Так він став працювати в «шарашці». І таким чином вижив.
– Смерть Корольова у 59-річному віці також містила таємницю, яку тодішня влада не наважилася відкрити…
– Корольову призначили операцію на кишечнику на 14 січня 1966 року. Операція була плановою і вважалася нескладною. Проводжала його в лікарню дружина Ніна Іванівна. Вона згадувала, що відчула дивну тривогу, коли чоловік поїхав на операцію. Оперував його Борис Петровський – міністр охорони здоров’я. Але під час операції сталося ускладнення – внутрішня кровотеча. Знадобився додатковий наркоз. Слід було провести інтубацію трахеї. Але цього не змогли зробити через оту давню табірну травму – перебиті шийні хребці. Корольов після того не міг широко розкривати рот, у нього не поверталася шия. І медики не змогли ввести дихальну трубку в трахею. Вчений помер на операційному столі. Отак стара тюремна травма стала фатальною для нього через багато літ… Звісно, в офіційній пресі такі деталі невдалої операції не вказувалися. Про це через роки розповіла вдова Сергія Корольова – Ніна Іванівна.
– Дехто нині каже, що Корольов був віруючим і навіть допомагав храмам. Чи відомо щось про цей бік його життя?
– Конкретних свідчень про це у нас немає. Але давайте згадаємо той час. Будь-яке афішування своєї релігійності могло обернутися кінцем кар’єри. А ось про що точно відомо – так це про постійну допомогу Корольова нужденним, що теж можна вважати християнською чеснотою. Ось приклад. Раптово помер водій Корольова, який служив у нього довгий час. Залишилася дружина й син. Серій Павлович взяв на себе піклування про цю родину – довчив хлопчика, матеріально допомагав цій сім’ї. Є й інші факти його допомоги потребуючим. Тож це була людина дуже чуйна та милосердна.
– Житомир, Ніжин, Київ, Одеса… В цих містах минуло дитинство та юність Корольова. Чи пам’ятав він своє українське коріння?
– Безперечно! Навіть в анкеті під час навчання в КПІ у жовтні 1925 року у графі «національність» Сергій Корольов написав – «українець». Між іншим, заповнив анкету українською мовою. Та й вже будучи видатним вченим, не цурався своїх коренів. Разом з космонавтом Павлом Поповичем у компанії він любив співати українські пісні. А найкраще про ставлення Головного конструктора до своєї батьківщини сказала його донька Наталя Сергіївна: «Україну він любив завжди. Йому подобалася мелодійна українська мова, задушевні українські пісні, у нього назавжди лишилися найтепліші спогади про прожиту в тутешніх краях частину свого життя. Адже тут він зробив свої перші кроки на землі і в небі, тут народилася його перша любов, тут він визначив шлях, яким йшов в подальшому все життя.»
Сергій БОВКУН
