Нещодавно, на зустріч до студентів ННІ філології та журналістики, завітав представник волонтерської організації «Народна поміч» – Таргонський Олександр Олександрович.
–Олександре, розкажіть нам де Ви навчалися і ким є за освітою?
– Навчався я в Житомирі. В 2000 році я закінчив школу, вступив до Житомирського державного технологічного університету на спеціальність – менеджмент організацій. У 20006 році випустився з кваліфікацією – менеджмент організацій в сфері послуг і отримав ступінь магістра.
– Чи працювали Ви за професією, якщо так, то де?
– Після навчання я влаштувався на роботу в банк, пропрацював там до 2010 року, а потім відкрив свою справу.
– Що стало поштовхом до того, що Ви почали займатися волонтерською діяльністю?
– Це почалось у 2013 році, поштовхом до цього стала Революція Гідності. Ми сформували Автомайдан Житомир. Після цього почалися роботи в Криму і на Сході нашої країни. Наші знайомі, друзі, друзі друзів в якості добровольців почали їхати на Схід. А ми, організацією, вирішили, що потрібно допомагати їм. Спочатку, ми відправляли посилки поштою чи людьми, які туди їхали, а потім прийняли рішення і самі почали їздити в зону бойових дій.
– Скільки людей налічує ваша організація?
– Точно сказати я не можу, у мене немає такого списку. Є ті люди, які написали заяви на вступ, є, які не написали. Є хлопці і дівчата, які допомагають по місцю, завжди підставлять плече і підтримають. «Кістяк» нашої групи це: я та мій батько, Олександр Шастун, Ігор Горбачевський, Іван Драгальчук, Валерій Мартинюк. Це саме ті шість людей на яких тримається це все.
– Якими, на Вашу думку, якостями повинен володіти волонтер?
– Самовідданість, патріотизм, бути людиною, прагнути допомагати і розраховувати на те, що собі і родині ти будеш приділяти дуже мало часу.
– Зрозуміло, що волонтерська діяльність вимагає чималих затрат, хто вам допомагає фінансово?
– Більшість допомагають прості люди із Житомира, нашого району та з інших куточків України. Чиновники іноді приєднуються, коли потрібно десь пропіаритись, тому участь чиновників є ситуативною. Допомагають люди з-за кордону, українці, які переїхали, це Данія, Голландія, Люксембург, Німеччина.
– Розкажіть історію, яка Вас найбільше вразила за весь час волонтерства?
– Знаєте, кожний раз їдемо, і я кожний раз пишу фото-звіт. І кожна поїздка для мене є «най»: найдовша, найнебезпечніша, найцікавіша чи найкультурніша. Конкретного випадку на можу згадати, всяке бувало. Наші хлопці попадали на російських диверсантів, бувало ми блукали.
– Яким здобутком Ви найбільше пишаєтесь?
– Чесно кажучи, для мене медалі і нагороди – це не головне. Коли я отримую якусь медаль чи нагороду, я прихожу додому і віддаю їх своїм дітям, їм це подобається. Донька одягає медалі і так ходить по дому. Для мене подяка не є ціллю. Головна нагорода – це бачити щасливі очі людей, яким ми допомагаємо.
– З якими організаціями і людьми Ви співпрацюєте?
– Ми співпрацюємо з багатьма волонтерськими організаціями. Є такі волонтери, які не перебувають в організаціях, а займаються благочинністю. Для мене визначною особистістю є Олег Бойко. Він не є членом волонтерської організації, але докладає всіх зусиль, щоб допомагати людям. Я намагаюсь брати з нього приклад.
– Яким чином можна звернутися до вас за допомогою?
– До мене завжди можна звернутися в Facebook і я завжди відкритий до дзвінків з пропозиціями співпраці, мій номер телефону 096 990 3993.
– Чи відчуваєте Ви підтримку свої рідних?
– Звичайно, відчуваю і це допомагає мені рухатися далі.
– Як Вам вдається поєднувати сімейне життя та волонтерську діяльність?
– Це дуже важко, було багато моментів, коли доводилось пізно приходити додому. Поїздки які тривають 7 – 10 днів, а то і більше. Зараз я намагаюсь більше часу проводити з родиною, адже це найголовніше.
– Як ви плануєте надалі розвивати свою діяльність?
– Продовжувати робити те, що ми робимо.
–Дуже дякуємо за бесіду, успіхів, Вам, і продуктивності. Ми раді і пишаємось, що в Україні є такі люди, як, Ви.
–Дякую, за приємні слова. До зустрічі.
– До зустрічі.
Кравчук Марія
Данилюк Вікторія
Лойко Карина
