З нагоди 30-ліття своєї творчості, Народний художник України, Камишний Юрій Костянтинович, зустрівся із студентами-журналістами ЖДУ ім. І. Франка.
Митець розповів про свій творчий шлях, поділився враженнями від нещодавньої поїздки до Індії та охоче відповідав на всі питання першокурсників:
– Який був Ваш прихід у мистецтво, чи пам’ятаєте свою першу картину?
– А хто його пам’ятає… Усе життя мене захоплювала невимовна краса цього світу – я хотів поділитися тим, що бачу, до того ж, поруч був художник батько і саме завдяки ньому я займаюся живописом, хоча це є не найкращий вид мистецтва, кінематограф набагато ліпший.
Картина не передає всього того, що показують у фільмах. Кіно – це завжди звук, рух, колір, динаміка. Такий вид мистецтва не дуже сумно споглядати, а от для того, щоб сприймати картину, потрібно бути підготовленим – начитаним, уміти бачити. Я мав змогу побувати у багатьох країнах, тому можу порівняти європейську, індійську, непальську культури – це і є досвід, саме так потрібно дивитися на мистецтво.
Спочатку необхідно вивчити культуру, починаючи від первісного ладу і до Леонардо да Вінчі, Пікассо, Мікеланджело, а потім вже можна робити висновки – що підходить для життя і те, що подобається саме тобі.
– Зазвичай, у людей мистецтва виникають творчі кризи, чи були вони у Вас і якщо так, то як Ви з ними боролися?
– Так як кожну машину потрібно заправляти пальним, ремонтувати, так і людину потрібно підживлювати новими позитивними враженнями, емоціями, адже в неї можуть виникати різні сумніви, щодо правильності того, що вона робить – це і є кризи. Живопис – це дуже складна річ. До того ж, раніше я трохи займався кінематографом, тому в мене іноді виникають сумніви стосовно мистецтва, адже, так як я вже сказав, кінематограф сприймається легше, це мене іноді й гальмує. І взагалі, навіщо малювати, якщо я все одно помру, і картини мої теж помруть. Навіть не втішає фраза Булгакова, що рукописи не горять. Це і призводить до кризи.
– Що надихає Вас до написання картин?
– Будь-що. Це може бути запах, звук, нова країна, любов, певні враження. Усе хочеться зобразити.
– Що найбільше любите зображувати на полотні?
– Це можуть бути обличчя, тварина, певна подія – те, що сьогодні болить. Художник – як дитина, зображує що хоче, але, іноді, потрібно робити те, що треба, іноді, навіть ламати себе.
– Яка техніка є вашою улюбленою?
–У живописі я сповідую реалізм, хоча зараз є дуже популярними картини у стилі, притаманному Пікассо – кубізм, сюрреалізм. Художники, які працюють в подібних техніках просто талановито ламають форми того, що ми бачимо щоденно, а реалісти зображують те, що є насправді, без прикрас, без розчленування дійсності.
Потрібно дивитися, чи пасує до завдань гармонії й краси те, що ти зображуєш, а Пікассо сам потім зізнався, що він довго дурив людей, так як і Малевич, який намалював чорний квадрат. Він просто замальовував старі картини, експериментував, а потім все вдалося і, от, стільки галасу з нічого.
Так як ваше покоління каже «прикольно», а це не серйозно, адже сенс повинен бути головний і дуже глибинний. Я показую той світ, який бачу, якщо нам подаровано таку красу, то навіщо її псувати і зображувати щось неординарне, щоб бути генієм. Мова живопису повинна бути зрозумілою для всіх. Класичні твори западають глибше в душу та додають більшої радості та задоволення, насолоди, ніж сюрреалістичні.
– Серед своїх картин Ви маєте улюблені, чи вони Вам усі дорогі?
– Улюблені і дорогі ті, які зуміли донести до людей те, що наболіло і що неможливо описати словами.
– У жовтні 2016 року відбулася Ваша виставка «Листи героям», як в виникла ідея її створення?
– Я люблю вічні теми – боротьба добра і зла, любов і краса. На створення такої виставки мене спонукали товариші. Спочатку виникла ідея написати кілька портретів героїв, хоча я не дуже люблю даний жанр, але, вчинки наших хлопців, які боронять кордони України – надихають.
– Окрім картин, на Ваших виставках представлені фото, вони є філософським доповненням чи окремою частиною композиції?
– Коли не лінуюся і є можливість показати свої фотографії на виставці, то роблю це, адже фото теж витвір мистецтва і погляд на життя, хоч більш дешевий ніж живопис, але вони чудово доповнюють мої експозиції.
– Відомо, що Ви полюбляєте подорожувати і об’їздили 27 країн, з чого все почалося і звідки така любов до мандрів?
– А в кого її немає?… Хто б не хотів зараз подорожувати бодай околицями Житомира, а не слухати лекції в університеті? До того ж, подорожі навіть лікують. Під час мандрів ніколи думати про негаразди, ти просто захоплюєшся тим, що бачиш. Сам процес шляху – це пізнання і, навіть світ легше сприймається легше під час мандрівки. У дорозі ти порівнюєш побачене – Європа мені менше сподобалася.
Це за часів СРСР було цікаво, бо то був новий світ, а зараз – ні, тому що то така ж сама Україна, тільки з інакшою мовою та дешевшими цінами, і написи на крамницях інші. А Схід – це інший погляд, інша культура й цивілізація, це контраст, який лікує, будоражить, вчить. Не даремно кажуть, що один день подорожей дає стільки, скільки не дають 10 років життя на одному місці – і це правда, я на власному досвіді переконався. Усім раджу подорожувати. Не маєте коштів для мандрів – просто пройдіться містом, прогуляйтеся його околицями. Знаючи, що життя крихке і дуже цікаве, потрібно дорожити кожною секундою, нам його ніхто не поверне.
– Відомо, що Вам найбільше сподобалася Індія, чим саме Вас приваблює ця країна?
– За цей рік я вже встиг 10 разів там побувати. Непал і Шрі-Ланка не так вражають. Індія – країна контрастів. Досить цікавим є й індійський кінематограф. Раніше, я вважав, що все що в них показано – це вигадки, доки сам не побував у цій країні. Їхні кінострічки про життя. Та й сама країна заворожує – ця краса навкруги тебе: коли ти йдеш по вулиці, а неподалік тебе йде слон, мавпа намагається поцупити щось з кишені, а за рогом сусідньої вулиці видно верблюда, у кімнатах готелю по стелі бігають саламандри всіх кольорів, у ночі вони кричать… Гори, океан, йоги, сніги, храми!.. – це невимовно!
Мене здивувало, що один студент з Росії дістався Індії автостопом – хоче земну кулю обійти без копійки в кишені і йому це вдається. А ще у Індійських потягах провідників немає. Ти можеш проїхати кілька зупинок, а то й увесь шлях і квитки не перевіряють. Студенти цим досить вдало користуються, а заробляють на життя тим, що можуть проводити екскурсії, показати урок йоги, зробити браслет з морського каміння… Загалом, хто хоче жити, той буде жити.
– Які ваші плани на майбутнє?
– Жити, творити, насолоджуватися красою цього світу!…
Гаркава Аліна
Красновська Яна
