Скелет у шафі ТТУ

Авторська колонка

“Запрошуємо дізнатися про скелети у шафі КП «ЖТТУ».

Запрошуємо подивитись з середини на роботу одного з найважливіших комунальних підприємств Житомира. Буденне життя ТТУ, як працюють люди, в якому стані рухомий склад та ремонтна база — все це можна бути побачити на власні очі.

Під час заходу відбудеться оглядова екскурсія по території ТТУ та брифінг керівництва підприємства. Запрошені також депутати Житомирської міської ради, члени наглядової ради ТТУ та виконавчого комітету міської ради.”

Таким було запрошення для журналістів відвідати екскурсію комунальним підприємством.

Скелетом в шафі, очевидно, заінтригували, бо медійників зібралося так чималенько.

Мабуть, ще й було цікаво журналістам подивитися на нового начальника комунального підприємства – Євгена Демчика, який цю екскурсію і організував.

Перше, що спало на думку – Демчик хоче втертися в довіру до журналістів, і в цьому, в принципі нічого поганого немає. Новий начальник задекларував повну відкритість, і готовність зустрічати журналістів і приділяти їм стільки уваги, скільки їм потрібно для підготовки своїх матеріалів.

Зустрів і привітав акул житомирського пера новий начальник ТТУ московською мовою, і одразу ж згадалося рішення обласної ради, прийняте в минулий четвер про мораторій на московськомовний культурний контент, до того благословенного Богом часу, коли Московія забереться з української суверенної землі.

Чи є культурним контентом спілкування керівника комунального підприємства з журналістами? Ми ж ніби не в театрі, а в ТТУ. Є. Адже сама мова – являється культурним контентом.

Ніби почувши цей діалог між двома журналістами та побачивши депутата від “Свободи” Олега Черняховича, Євген Демчик одразу ж перейшов на державну мову, якою, як виявилося, він прекрасно володіє, що не могло не пом’якшити до нього відношення, оскільки він все ж таки колишній регіонал, а колишніх регіоналів, як відомо, не буває). Такий стереотип.

Реальних скелетів журналістам, Слава Богу, не показали, бо це був би кримінал, а ось по цехах провели і журналісти побачили тролейбуси і трамваї, які ремонтуються власними силами працівників підприємства із тих деталей, які у них є. А з деталями проблема – тролейбуси старі й комплектуючих немає – а де їх брати? Приходиться розбирати списані тролейбуси й трамваї і те, що ще можна використати – підлагоджувати власними руками. Роботка не з простих – та й хто казав, що на виробництві легко – постійно в мазуті, маєш справу з металом, важкими конструкціями, зимою в цеху холодно, зарплата низька, моральний дух від цього падає кудись униз.

І тут Євген Демчик говорить, далі має бути краще – в колектив вдихнули віру, що підприємство потрібне міській раді і що його ніхто не збирається знищувати – знайдено порозуміння з міським головою в плані фінансування закупівлі деталей, депутати міської ради також підтримують виділення коштів на утеплення цеху, ремонту мийки та спортзалу, а також усі за те, щоб прокласти тролейбусну лінію через Космонавтів до Ціолковського – тоді тролейбуси вранці не стоятимуть в заторі на виїзд в місто. Також на підприємстві тільки зараз налаштовується 1С-бухгалтерія – до цього вся документація велась виключно у паперевому вигляді, а зарплата видана спочатку працівникам, а потім адміністрації.

В принципі, Демчик справив враження невідстороненої і небайдужої до долі підприємства людини, постійно дякував меру і депутатам за небайдужість і порозуміння.

Наступного року місто планує закупити 50 тролейбусів. При цьому старі тролейбуси не викидатимуть – тролейбуси потрібні – в планах же ж проведення нових ліній на Мар’янівку і до Аеропорту, зараз виходить на лінію 89, при загальному рухомому складі в 120 одиниць. Після надходження 50 нових тролейбусів на лініях буде не 89, а близько 120 “рогатих” – і житомиряни мають відчути різницю.

І що найголовніше – наступного року Житомир відзначає 120-річчя місцевого трамваю. Ну як же ж можна під таку дату вчиняти над ним розправу – це було би вже якесь святотатство, хоча, по місту ходили чутки, що трамвай нерентабельний, рельси розбивають асфальт, короче кажучи, з цим символом дитинства треба прощатися. Ніби не збираються закривати трамвай, ремонтуватимуть те що є, але не закриватимуть.

Отакою видалась екскурсія на ТТУ. Порадувала оранжерея в центральному приміщенні підприємства – велика така, з екзотичними рослинами – майже Шодуарівський парк – і подумалось: люди працюють у важких умовах, за мізерну зарплату, а знаходять у собі сили не зневірюватися, тягнуться до прекрасного. І хто після цього більш духовніший – смиренний трудяга, чи зверхній “чистоплюй”, який вважає себе носієм утаємничених і витончених смислів, а народ – темним неосвідченим бидлом, хоча й трудяги чистоплюїв також рідко згадують добрим словом.

Сергій Фещенко

редактор Репортера

Редакція може не розділяти позицію авторів розділу “Авторська колонка”

Автори розділу “Авторська колонка” несуть відповідальність за достовірність наведених фактів