Цьогоріч Україна відзначає 35-річчя з дня аварії на ЧАЕС. Завтра, 26-го квітня 2021-го року в Чорнобилі пройдуть пам’ятні заходи. Очікується, що можливо навіть за участі Президента.
А ось вчора, 24 квітня, напередодні роковин аварії, Чорнобиль, АЕС і Прип’ять відвідали безпосередні учасники тих подій – ліквідатори цієї аварії, які проживають на Житомирщині.
На Житомирщині взагалі живе багато ліквідаторів, особливо в північних районах області – Коростенському, Овруцькому, Народицькому, Лугинському, Олевському, Малинському та інших.
Щороку на роковини аварії вони централізовано відвідують Чорнобиль, АЕС і Прип’ять, де беруть участь у пам’ятних заходах, відвідують знайомі місця, спілкуються, фотографуються, згадують своє минуле.
Це правильна справа, адже людям з чисто психологічної точки зору це дуже потрібно і приємно, оскільки багато з них втратили здоров’я, мають важкі захворювання і відчувають потребу в увазі.
Сам чорнобильський рух за час свого існування зіштовхувався з багатьма викликами: скороченням соціальної підтримки чорнобильців, великої кількості псевдоліквідаторів, корупційними скандалами та невизначеністю з майбутнім зони відчудження.
Інколи складається враження, що владі просто байдуже не лише на чорнобильців, а й на все, окрім наживи тих, хто отримав квоту на дерибан надр.
Спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих. Поки сам не організуєш – за тебе ніхто нічого не організує. І дуже часто чорнобильці самі організовуються для того, щоб забезпечувати свої потреби. Велику роль у цьому відіграють інститути громадянського суспільства.
Часто це тримається на ентузіазмі декількох людей, які за рахунок своїх життєвих сил роблять те, що мала б робити влада.
Радісний Чорнобиль
Чи то день такий вчора був, чи то настрій такий, але вчора Чорнобиль постав перед автором цих рядків як місто радості. По перше, від КПП “Дитятки” до самого міста декілька днів тому проклали ідеальну дорогу з прекрасною розміткою – тепер їхати туди – одне задоволення – треба лише пропуск мати. По-друге, в самому місті чисто, кругом висаджені алеї, клумби, пам’ятники, де-не-де з вікон багатоквартирних будинків стирчать супутникові антени, що говорить про те, що там проживають люди.
Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Олексій Москаленко каже, що в свій час з самого міста Чорнобиля всю брудну землю вивезли, принаймні в центрі міста, тому перебувати в ньому цілком безпечно.
Виникло відчуття, що це місто має перспективу, що можливе його оживлення, дозвіл людям заселятися сюди і жити тут.
Але Олексій Москаленко розбиває ці мрії: каже, в Чорнобилі ще 1200 років не можна жити, адже в окремих місцях ще можуть бути смертельні для людини радіоактивні сполуки, і якщо людина на них натрапить, захворіє і помре, то це буде провина Держави, яка дозволила їм туди знову заселитися, а обов’язок Держави – берегти життя людей, а не вбивати їх.
Хоча, розмови про скасування 30-кілометрової зони велися давно, і очевидно, що є прихильники виведення Чорнобиля з ізоляції.
Якщо це робити, то прийдеться розчищати територію занедбаного приватного сектору в центрі міста, де в хащах чагарників ще й досі стоять розбиті закинуті хатинки.
Я спитав Москаленка: чому їх не розчистять: скільки воно ще може там гнити: вічно, чи що? На що він відповів, що не все так просто, і це легко сказати, а важче зробити, що це, по-перше коштує великих коштів. Коли я звернув увагу на те, що туристичні надходження могли б дозволити це зробити, Москаленко відповів, що “якби ж то ми знали, куди всі кошти від туризму йдуть”!
Коротше кажучи, було б бажання і естеричний смак, то зробити можна все що завгодно. І в тому числі, перетворити Чорнобиль – на історію успіху – унікальне місто, яке змогло відродитися після найстрашнішого удару з можливих! Якщо це лише моя фантазія і мрія, то сприймайте це лише як мою фантазію і мрію!
Резервація старих і молодих комуністів
А поки це місто являє собою резервацію старих комуністів. А чим ще пояснити те, що тут, при тому, що тут живуть люди, які обслуговують зону відчудження, офіційно залишилися всі радянські назви вулиць і в центрі міста стоїть у повний зріст пам’ятник Леніну! Тисячі туристів з України і всього світу приїжджають в український Чорнобиль для того, що прогулятися вулицею Кірова і сфотографуватися з пам’ятником Леніна.
У нас декомунізація пройшла, чи ні? Завершилась, чи не завершилась? І якщо завершилась, то чому жодна вулиця в Чорнобилі не перейменована, а пам’ятник Леніну з центральної вулиці міста не демонтовано? Чи в законі “Про декомунізацію” вказано, що норми цього закону не розповсюджуються на зону відчудження і місто Чорнобиль, а якщо такого в законі нема, то чому не виконується норма закону?
Підсумувала всі ці запитання щодо нестачі українського духу в Чорнобилі і зоні відчудження фраза хлопця, який проводив нас через рамку радіоактивного контролю на КПП “Дитятки”, коли ми вже їхали додому. Він сказав: “Ви покидаєте зону відчудження, і в’їжджаєте на територію України”!
Це тригернуло. Я такий одразу кажу: “Стоп! Що Ви маєте на увазі, кажучи про те, що Ви в’їжджаєте на територію України? А зона відчудження для Вас це що – не територія України?” І він починає таке говорити, що типу – це у всіх документах записано, що це прикордонна з Білоруссю зона і ще щось невнятне, а потім коли я кажу, що “прикордонна з Білоруссю зона” – це ж теж територія України, чи як, він дає задню і починає, що це його власний, а не офіційний термін! Тобто цей хлопець натякає на те, що зона відчудження – це не територія України і сотням людей щодня про це говорить, прощаючись з ними на виїзді з “Дитяток”! Тобто патріотизму я там не побачив, більше того, побачив комуністичну резервацію і натяки на сепаратизм в площині штучного розділення і розрізнення “зони відчудження” і “України”! Хоча зона відчудження входить в склад України, і є невід’ємною її складовою.
Сергій Фещенко
P.S. Дякую чорнобильцям, що врятували світ, чорнобильському рухові за активність і любов до Чорнобиля і всієї зони відчудження, та особисто громадському діячеві з Овруча Віталію Юшкевичу за запрошення відвідати зону відчудження, що дало мені можливість поділитись своїми міркуваннями з усіма людьми.
