Генерал Валерій Залужний Головнокомандувач ЗС України / CinC AF of Ukraine #історії_героїв:
«Люди стояли на дорозі, ридаючи, благали мене вивезти їх з Чернігова, і я не міг відмовити. В маленький мікроавтобус часом набивалося до п’ятнадцяти душ. Літні люди, жінки, діти… Одного разу навіть 5-місячну крихітку вивозив».
Розповідь про десятки евакуйованих чернігівців Денис резюмує фразою: «Нічого особливого я не зробив». Хоча це, звісно, не так.
Денис – власник СТО у Чернігові. Коли російські війська вдерлися до України, вирішив, що захищати своє місто, родину і бізнес буде зі зброєю в руках.
– Доки міг бути корисним на СТО, залишався там, адже потрібно було відремонтувати людям машини, на яких вони могли виїхати з міста, – розповідає боєць. – 1 березня пішов до військкомату. Які найтяжчі моменти згадуються?
Певно, ніколи не забуду, як колона російської техніки – танки, БТРи – почала прориватися до Количівки. В результаті бою, який тривав кілька годин, колону вдалося зупинити. Ще «яскравими» були поїздки через пішохідний міст, який весь час був під мінометними обстрілами. На той момент основний міст на в’їзді до Чернігова підірвали, тож єдиним шляхом залишався пішохідний.
Саме через цей місток Денис вивозив цивільних. І вже потім передавав пасажирів волонтерам, які далі транспортували людей у безпечні місця.
– Я усіх попереджав, що це не «зелений» коридор, безпеку гарантувати я не можу, адже ворог не зважав, що в машині були мирні і продовжував стріляти. Але люди були готові на все, тільки б залишити місто, в якому з кожним днем ставало все пекельніше, – розповідає боєць. – Пам’ятаю, якось їхали полем і через негоду застрягли на дуже небезпечній ділянці, яку треба було швидко проскочити. Тоді всі вийшли, потихеньку розштовхали автомобіль і ми рушили далі. Я страшенно хвилювався, що могли постраждати люди. Моя родина була в Чернігові до останнього.
- Я не очікував, що такі масштабні бойові дії будуть у самому місті. Спочатку сам умовляв їх не виїжджати, але коли стало дуже небезпечно, то дружина, яка водить машину, забрала дітей і виїхала на захід країни. Зараз уже повернулася додому.”
