81-й день у повній блокаді під постійним вогнем.
Перебуваючи серед своїх побратимів, давно помічаю появу запаху ацетону, скарги на головний біль і непритомність.
ДШВ ЗСУ повідомляє.
Їх постійно нудить, хоча рвати практично нема чим. Метоклопрамід та ондансетрон закінчилися вже місяць тому.
Поранені своєю чергою потребують посиленого харчування, оскільки для нормального загоєння ран потрібно якомога більше білків та вуглеводів, адже тканинам нема з чого відновлюватися. А якщо ще взяти до уваги те, що рани гнояться, на це йде левова частка імунітету і сил, то шанси на одужання мізерні.
Кожен із нас втратив і стабільно втрачає вагу. Особисто я втратив 20 кг, є ті, що втратили близько 25 кг і при цьому їм доводиться виконувати бойові завдання.
Все це є наслідком відсутності не просто калорійного харчування, а й харчування в принципі. Ми їмо мізер. Але додає критичності ситуації – відсутність питної води, оскільки у нашій воді дуже багато іржі, хвороботворних бактерій, та й сама жорсткість води велика. Тривале вживання призводить до дисбактеріозу, порушення кислотності шлунка. І це все за повної відсутності медикаментів та антибіотиків.
Стійкість духу чоловіків, які при цьому на позиціях – не передати словами. Але їхні очі сповнені надії та віри в те, що нас скоро врятують.
