Вчора у фронтовий госпіталь солдати привезли пораненого хлопчика 9-ти років. На щастя військові хірурги всі були вільні, та і поранення в ногу не загрожувало життю та здоров’ю дитини, але в хол забіг схвильований солдат:
– Там собака ще? Хто знає що робити з собакою?
Забігаючи наперед скажу, що собацюрі в цей вечір пощастило тричі (якщо взагалі тут можна говорити про везіння):
Перше везіння в тому, що вона потрапила до рук українських солдатів в яких мама виховала співчуття до всього живого.
Друге везіння – три осколки пробили м‘які тканини, не заділи кісток і не залишились в тілі. Один осколок залишив круглу діру у вусі, інший пробив бік, а третій вразив задню ногу.
Третє, і головне, везіння звати доктор Чарльз – американський волонтер, який допомагає нашим військовим хірургам в прифронтовій зоні.
Собака лежала сумирно весь час доки її обстежували магнітом на предмет осколків, доки голили лапу під крапельницю, доки знеболювали, зашивали і несли на рентген.
– я тебе люблю. Так люблю! Ти хороша дівчинка, – повторював Чарльз кожного разу коли собака перелякано озиралась на купу людей що обступили її з усіх сторін, – як її звати?
– Ада! Ада!
Ада, коли почула голос хазяйки, спробувала зірватися на ноги, але ми її притримали. Взагалі серед нас мінімум двоє постійно гладили її заспокоюючи тож військові хірурги, що вже відправили хлопчика в головний госпіталь, жартували що собака думає що вже потрапила в собачий рай – стільки уваги.
Але блін…коли Чарльз закінчив роботу і погладив її морду – вона вдячно лизнула його руку. Тільки його! Чарльз поцілував її в морду.
Коротше, доповідаю, силами медиків 2-й окремий батальйон ДУК ПС та групи анонімних американських волонтерів хороша дівчинка Ада була врятована і зараз відлежується і чекає приїзду ветеринарів. В той же час воєнні хірурги попіклувалися про її хазяїна.
Взагалі, армійські хірурги це окрема каста людей які заслуговують максимальної поваги і я би не хотів, щоб історія про песика затьмарила їх роботу – нажаль вони критично ставляться до медіа і не дають змоги прославити їх так, як вони того заслуговують, але…нема слів. Вони тут людей збирають із таких агрегатних станів… і жодного вихідного починаючи з першого дня.
Мені здається що цих людей вже неможливо любити ще більше, але щодня вони доводять що люрба і повага річ безмежна.
А в кінці я знову попрошу вас підписатися на сторінку нашого 2-го бату де будуть нові фронтові історії.
Фото: позивний Мауглі.
Майте гарний день
ДШВ ЗСУ.
