Технічні можливості ХХІ століття вже давно дозволяють виявити фізичне місцезнаходження “віртуального” порушника авторських прав. Питання лише в тому, як процесуально залучити його до відповідальності?
Сьогодні Інтернет забитий різною інформацією і пропонує надзвичайні можливості для користувачів: можна скачати і завантажити все, що завгодно, причому не завжди зміст закачаної інформації носить законний характер. Принаймні в рунеті і уанеті. Чи не замислювалися ви, чому, наприклад, на сайті Facebook не можна подивитися в он-лайні кіноновинку, як на сайті соціальної мережі вКонтакте? Справа в тому, що в США порушення авторських прав реально переслідується законом. У нас же, в Україні, незважаючи на досить “пристойне” авторське законодавство, подібні порушення залишаються без уваги. Все це пов’язано з тим, що наші правоохоронні органи не хочуть помічати присутність Інтернету в країні, і стверджують, що нібито практично неможливо визначити власника сайту, доменного імені та компанію, що надає хостинг. Тобто знайти винного. Це твердження не зовсім відповідає дійсності.
“Судово-юридична газета” вирішила розібратися, що відбувається з правовим регулюванням відносин в Інтернеті, і хто в мережі несе відповідальність за правопорушення.
Rambler у відповіді за тих, кого приручив
Легше за все, звичайно, до відповідальності притягти провайдера або компанію, що надає хостинг, – послугу з надання обчислювальних потужностей для фізичного розміщення інформації на сервері, що постійно перебуває в мережі. Так, не раз компанії-правовласники намагалися, наприклад, притягти до відповідальності той же Rambler, на сайті якого “невідомі” розміщували чужі кліпи і пісні без законної підстави. Оскільки встановити особу “невідомих” було практично неможливо, точніше сказати, просто лінь, правовласники звернулися до суду з позовом до ТОВ “Рамблер Інтернет Холдинг”.
Рамблер, природно, у суді проти позову заперечував, мотивувавши свої доводи тим, що фактичне розміщення проводилося не їм, а стороннім користувачем, зареєстрованим в системі. Відповідно, сам сайт надавав технічну можливість для розміщення інформації, тобто хостинг.
Дійсно служителі Феміди не раз приходили до думки, що ні провайдер, ні компанія, що надає хостинг, не несуть відповідальності за розміщений на їхньому майданчику контент. На цій підставі виграв суд і Мастерхост, що надавав простір для популярного сайту zaycev.net, на якому були розміщені спірні твори. Мало того, Мастерхост не був, наприклад, ні адміністратором, ні власником сайту. Сайт ж rambler.ru належить самому Рамблеру. Значить, ТОВ “Рамблер Інтернет Холдинг” має право видаляти зміст і блокувати доступ певним користувачам, в той час, як хостинг-провайдер взагалі не має ніяких прав доступу до сайту клієнта. Тому в справі, в якій відповідачем виступив Рамблер, суд став на сторону позивача.
Якщо зайти на такий сайт, як www.rambler.ru і vkontacte.ru, то там можна виявити угоду користувача. Ліцензійна угода з користувачами, розміщена на Рамблері, говорить, що саме він забезпечує користувачеві доступ до різноманітних матеріалами, що знаходяться на його сайтах. У результаті суд визнав доведеним правопорушення у вигляді доведення до загального відома незаконно розміщеного контенту.
Що стосується сайту vkontacte.ru, то власники сайту себе вчасно убезпечили, передбачивши в угоді, з яким автоматично погоджується будь-який бажаючий стати членом грандіозного ком’юніті вКонтакте, що сайт не несе відповідальності за контент, що розміщується користувачами. Останні самі повинні розуміти, що не можна порушувати права третіх осіб.
Як визначити, хто є власником
Сайти розміщують на серверах в Інтернет, у хостинг-провайдерів. Сайт має IP-адресу з діапазону, виділеного хостингової компанією. Ця адреса може бути і в України, і в Росії, і в Європі, але частіше за все в США, де обчислювальні потужності найдешевші. Сам по собі сайт світить IP-хостера, а не свого власника. Пристойні компанії, звичайно, укладають договір на надання послуг хостингу. Цей договір і продемонструє, хто є власником сайту. Занадто пристойні компанії мають свій власний сервер, IP якого розповість про інші сайти, що знаходяться на цьому сервері.
Щоб дізнатися, хто власник домену, потрібно скористатися послугою Whois. Забивши в пошукове вікно ім’я домену, можна дізнатися інформацію про особу, на яке зареєстроване доменне ім’я. Правда в цей розділ, який називається Registrant, зазвичай пишуть кого завгодно. Та й “реєстрант” може скористатися послугою “Private person”, тобто приховати інформацію про себе. Найважливіша інформація, яку можна виявити, знаходиться в пункті Name Servers або DNS сервера. Тут зазначаються відомості про хостинг-компанії, на сервері якої сайт розміщений. Далі тільки потрібно зайти на сайт хостера, знайти контакти і пред’явити претензії з приводу того чи іншого сайту.
Хостингова компанія веде лог підключень в адміністративну зону сайта. Він у курсі, хто туди заходить і під якою IP-адресою. Сильно зацікавлений громадянин або організація, в особі якої-небудь силової структури можуть змусити хостингову компанію надати інформацію про тих, хто має право на адміністрування сайту. Також знайти порушника можна за допомогою звернення до компанії-реєстратора. Інформація про таку організацію міститься в пункті Organozation послуги Whois. Там зазвичай вказуються навіть усі контактні дані такої компанії, а також дата реєстрації та закінчення терміну домену. Мінімальний термін реєстрації домену – один рік.
Домен на відміну від хостингу завжди реєструється на певну IP-адресу. Тому можна прийти до компанії-реєстратора доменного імені та вимагати видати інформацію про те, на кого зареєстрований домен. Або (при наявності доказів, що на сайті розміщено незаконний контент) вимагати у компанії-реєстратора припинити право на використання доменного імені, зареєстрованого на порушника.
Неможливе можливо
Отже, ми визначили власника сайту або користувача, якщо на сайті власник або адмін нібито не займається модерацією, про що викладено в письмовій формі на сайті. У цьому випадку правопорушника можна притягнути до адміністративної, кримінальної або цивільної відповідальності за порушення того ж авторського права. Або за розповсюдження порнографії, наприклад.
Відповідальність може наступити у вигляді санкцій, передбачених Кримінальним кодексом, КпАП, Законом “Про захист авторського права і суміжних прав”. Останній надає, зокрема, такі права постраждалій стороні (тієї, чиї авторські права порушені): вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, які порушують авторське право або створюють загрозу їх порушення; звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав і про припинення дій, які порушують авторське право або створюють загрозу їх порушення; подавати позови про відшкодування моральної шкоди; подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій; вимагати, в тому числі в судовому порядку, публікації в ЗМІ даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень.
У процесі захисту прав можна також вимагати розкриття інформації про третіх осіб, які брали участь у порушенні прав потерпілої сторони. Таке право надане ст. 52 Закону “Про авторське право та суміжні права”. Тобто, якщо правоохоронні органи змогли виявити лише хостинг-провайдера, його можна розколоти на видачу власника сайту.
Суд же в результаті розгляду має право постановити рішення не лише про відшкодування грошових коштів, але і про заборону продовжувати здійснювати правопорушення. Тобто, можна домогтися того, що сайт на час або назавжди прикриють.
Як правило, правоохоронні органи звертаються до хостингової компанії з вимогою про закриття сайту і до реєстратора доменного імені з вимогою про заборону використання домену. Було б бажання, а кошти завжди знайдуться.
Зарубіжний досвід
Заведено першу кримінальну справу на користувача “ВКонтакте”.
Минулого тижня в РФ вперше було порушено кримінальну справу у відношенні користувача сайту “Вконтакте”, який незаконно розмістив на своїй сторінці твори і фонограми музичних виконавців, повідомила прес-служба МВС РФ.
У результаті було порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ст. 146 КК РФ (“Порушення авторських і суміжних прав”). Правопорушнику загрожує до 6 років позбавлення волі.
За матеріалами: