Кінець ери свободи слова. Новорічний сюрприз українцям

Про ваші персональні дані тепер опікується держава. Вона ж вирішає, що і про кого можна писати в газеті. Несподівано? Звикайте до сюрпризів.

З недавніх пір ми регулярно отримуємо сюрпризи від держави. По-перше, від неї менше всього чекаєш чогось такого, а вона, навпаки, все більше входить у смак. По-друге, коли сюрпризом стає текст закону – це у світовій практиці все ще досить рідкісний випадок. Згадайте хоча б недавні «податкові канікули». І ось – знову. Здійснена абсолютно несподівана спроба захистити наші з вами персональні дані.

Хтось справедливо замітить, що закон вже півроку як прийнятий і лише вступив в дію з 1 січня нового року. Який же тут сюрприз? Для когось це все не новина. Але для тих, хто не звик вчитуватися в тексти законів, а це переважна більшість з нас, бажання держави захистити персональні дані, та ще таким неабияким способом, стане більш ніж несподіванкою. Схоже, сюрприз вдався. З’ясуємо, чи приємний він.

Звернімося до тексту нового закону. Ним передбачено створення якогось державного органу, який буде контролювати всі існуючі в країні бази персональних даних. А у зв’язку з тим, що базою даних по цьому закону може служити будь-який список імен і прізвищ, включаючи вашу візитницю на робочому столі, відтепер в Україні вся існуюча приватна інформація опиняється в руках держави. При цьому неважливо, кому і що ви про себе повідомили. Ваш інтернет-провайдер, банк, страхова, електронний магазин або клуб любителів тварин буде зобов’язаний «стати на державний облік». Просто тому, що в іншому випадку компанії та організації поставлять під загрозу саме своє існування.

Особливістю нового закону, підміченою багатьма експертами, є і те, що всупереч усталеній практиці приватні дані не діляться на інформацію загальну і чутливу. Очевидно, що дані про стан нашого здоров’я або банківського рахунку повинні мати максимальний захист, тоді як ім’я, прізвище та місце роботи вже практично перейшли в розряд загальнодоступної інформації. Виключивши такий поділ, автори закону, по суті, накинули вуздечку на весь сучасний бізнес, який не можна уявити собі без технологій управління відносинами з клієнтами.

Хто буде смикати за цю вуздечку і з якою метою, залишається тільки гадати. Але чомусь це наводить на тривожні думки.

Отримавши фактично тотальний, нічим не обмежений доступ до наших даних, держава не подбала про яке-небудь виразне формулювання рівня відповідальності та форм покарання за порушення зазначеного закону. Що якось не дивує. У країні, де бази даних організацій з інформацією для службового користування можна купити разом з піратськими програмами, музикою і фільмами, просто на ринку, говорити про відповідальність не модно. Тому надії на підзаконні акти, якими буде нібито регулюватися відповідальність, невеликі.

Окремої розмови заслуговує виписана в законі технологія комунікації всіх сторін, пов’язаних з інформацією про вас. А це, власне, ви, компанія, яка записала вас у свою базу, і держава, записавши і вас, і базу даних, і компанію. В епоху онлайнових продажів одним кліком мишки письмове спілкування між згаданими в законі учасниками процесу з приводу відкриття, змін, дозволів, виправлень, видалень даних та ін. виглядає чужорідної вставкою з якоїсь забутої постанови ВЦРПС від 1959 року.

У професійному середовищі почалися дискусії про те, як позначиться застосування положень закону на медійній практиці, на роботі журналістів і редакторів. Без роз’яснень юристів тут не обійтися, але дещо очевидно вже зараз.

Закон фактично остаточно вирішує наболіле для багатьох питання про те, яке місце займають медіа в нашому суспільстві. Журналісти, ви ще дискутуєте про те, четверта ви влада чи ні? Відкрийте закон, і вам багато стане зрозуміло. Медіа – це орган, що висвітлює роботу депутатського корпусу країни, а також держслужбовців першої категорії. Тут журналістика доречна, деякі її прийоми припустимі і навіть заохочуються. За законом, інформація про громадян з цих категорій не потрапляє під обмеження. Журналістам не доведеться погоджувати з ними сам факт їх згадування в пресі.

Стосовно всіх інших медіа отримують статус державної прес-служби. По-перше, персональні дані більшості публічних персон стають тепер інформацією з обмеженим доступом. По-друге, списки контактів та експертів тепер треба буде реєструвати як БД. Офіційний піар витісняє тут «пережитки» вільної журналістики, перетворюючи газети, журнали та веб-сайти в трансляторів «офіційної» точки зору, яка тепер буде вважатися єдино правильною.

Коротше кажучи, новорічний сюрприз вдався.