Інвалідний візок не перешкода для оволодіння бойовими мистецтвами. Це доводять на Житомирщині, де священик православної церкви проводить заняття з айкідо.
Чоловік упевнений, що це допоможе інвалідам зміцніти фізично і духовно. І вже є перші результати.
Постійно заняття відвідують двоє інвалідів – Юрій та Олег. Але група більша, інші ходять не так регулярно. Проблема в тому, що не кожен може сюди дістатися – громадським транспортом важко, а біля під’їзду ще й немає пандусів. Але люди все одно стараються.
Юрій вже 6 років на інвалідному візку – на чоловіка впала балка і переламала хребет. Каже – коли почув про секцію для інвалідів, відразу погодився. Для нього це хоч якась нова мета в житті.
“Хочу жити повноцінним, нормальним життям, наскільки це можливо. І якщо сьогодні я можу займатися цим видом спорту, то я буду ним займатися”, – твердо заявляє Юрій.
У цих людей слабкі ноги, але міцні руки. Тому навіть в інвалідному візку можна опанувати айкідо і дати відсіч здоровому супернику – в цьому постійно переконує своїх учнів тренер. Священик православної церкви, по неділях у храмі лікує душі, а тут – вчить людей з обмеженими можливостями, як управляти своїм тілом.
“Айкідо буде ідеальним засобом самооборони. Тому, що, здається, коли супротивник сидить, це не зовсім вдале розташування. Насправді, це найвдаліше. Тому, що ви набагато ближче до землі”, – пояснює учням тренер.
Заняття для інвалідів почалися недавно, тому й вдається людям поки не все. Але Юрій та Олег не здаються, тим більше, що разом з ними займаються ще й звичайні діти, яким усе дається трохи легше, ніж дорослим. Багатьом дітлахам, які навчаються у священика, заняття допомогли подолати лінь, депресію і навіть змінити світогляд.
Звичайно, встати з коляски на ноги інвалідам айкідо не допоможе, а от повірити у свої сили – напевно.
“Перш за все – це духовна реабілітація. Вони тут спілкуються з людьми, живуть одним життям. З іншого боку, діти теж вчаться не цуратися особливих людей. Вони бачать, що це такі ж, повноправні члени суспільства, як і решта людей. Їм теж потрібно допомагати, пояснювати”, – каже священик Андрій Коробков.
У своєму житті Олег і Юрій керуються девізом: навчився жити на візку і не просити ні у кого допомоги – навчи інших, таких самих, як і ти. Тому чоловіки сподіваються, що зможуть залучити до занять ще більше інвалідів, щоб і вони повірили – в житті все можливо, пише .
