Сьогодні у мальовничому куточку Житомирської області у селі Городське Коростишівського району на базі культурно-мистецького центру «Поліська хата» відбулося традиційне українське свято «На Юрія».
А тепер по порядку. «Поліська хата» проводиться у Житомирській області у рамках етнофестивалю «Житичі», який започаткований обласною молодіжною спілкою художників та мистецтвознавців, яку очолює Інна Величко – людина надзвичайних творчих та організаторських здібностей, якій вдалося, здавалося б, неможливе – організувати повноцінний етнофестиваль, який вже сьогодні розглядається, як серйозний туристичний об’єкт.
Культурний комплекс являє собою поліську садибу з прадавніми поліськими предметами побуту. Такі хати з великою пічкою, стелею, яка тримається на двох брусах, маленькими вікнами і просторими сінями, можна зустріти чи не у кожному селі. Але навряд чи ви зустрінете таку ж хату, але вже з солом’яним дахом, обліпленими глиною стінами і щоб на тині з лози виблискували глиняні глечики, і все пахло тією українською старовиною, від якої (якщо ти українець) так приємно, що аж не хочеться покидати цю автентичну поліську казку.
Сама ідея перетворити стареньку хату в культурно-мистецький центр належить відомому житомирському художникові Юрієві Камишному, втілити задум якого спромоглася Інна Величко. Юрій Камишний разом з своїми колегами художниками Юрієм Бірюковим, Юрієм Каргополовим влаштували сьогодні справжню образотворчу феєрію, виставку картин «Юрії на Юрія», яка чудово компонувалася з стінами поліської хати.
З’їхалося багато людей: учні, студенти, культурні діячі, митці, журналісти, депутати і представники різних органів влади. Був навіть один депутат житомирської міської ради. У всіх – блиск у очах, оскільки, ну як не крути, усі ми, як співається у одній відомій російській пісні, «родом із народа», у всіх нас закладений той ген ментальної спорідненості з нашими, не такими вже й далекими пращурами – прадідусями і прабабусями, які жили і народжували наших бабусь і дідусів у ТАКИХ хатах.
Ще ж не багато часу пройшло – усього якихось 100 років, а як світ змінився? І що саме дивно, коли потрапляєш у поліську хату, відчуваєш себе набагато щасливішим і ціліснішим зі Всесвітом, Природою, ніж у найбільш оздоблених «евроремонтами» сучасних спорудах. Кому треба та краса, коли українського духу у ній нема?
Ознайомившись з хатиною, гості перемістилися на поле. Там відбулося театралізоване дійство «На Юрія». Було безліч автентичних поліських звичаїв, які застосовувалися споконвіку для спілкування та задобрення природи на гарний врожай та достаток. Вперше вигнали худобу на поле, закопали у землю крашанки, водили хороводів, хлопці з іменами Юрій символічно пообідали на полі.
За півгодини присутні отримали стільки корисної етнографічної інформації, що аж диву даєшся: якими розумними людьми були наші попередники. Все прораховували, жили у гармонії з природою, любили світ і людей навколо себе. Чи можна це ж саме сказати про нас, сучасників? Хто може сам собі похвалитися, що любить (безкорисно) людей і оточуючий світ?
Гості фестивалю відвідали історичні місця: давні городища часів пізнього Трипілля – Червону гору, Дитинець, побачили трипільські кургани, урочище «Чернеча криниця», печерне житло часів Палеоліту.
Юрій Камишний, художник: “Сьогодні день Юрія і я гордий з того, що мені у моєму житті поталанило йти під прапором Юрія. Хоча мене батьки й назвали у честь Юрія Гагаріна (у ті часи це було популярне ім’я), я радію з того, що не став космонавтом, а натомість, перебуваю у справжньому Космосі села Городське, поліської хати, наших давніх поліських традицій, які потрібно відроджувати і у жодному разі – не втрачати.
Це такий пласт народної мудрості, світогляду, який бачить набагато далі, ніж усі сучасні наукові телескопи і мікроскопи. Ми просто зобов’язані все це зберегти. Знаєте, мені пощастило, що з дитинства я виріс у небагатій родині, не мав ні машин, ні квартир ні цінних речей. Тому я і по сей день ходжу по землі босими ногами і малюю цей світ пензлем. І з того щасливий!”
Інна Величко, голова Житомирської обласної молодіжної творчої спілки художників і мистецтвознавців: “Сьогодні ми у поліській хаті відкриваємо сезон українських старих-добрих хліборобських традицій. Саме тому й етнофестиваль має назву «Житичі», адже для поліщука жито споконвіку було прямим відповідником слова «життя».
Фестиваль стає постійним. Адже й свят, пов’язаних із вирощуванням хліба у нас вдосталь. Отож, 5-6-го травня ( сьогодні) у нас «Юр’їва роса», далі 15 липня ми проведемо «Зажинки».
1-2 серпня у нас буде «Молотьба»;
21 вересня «Свято врожаю»;
14 жовтня – «Покрова».
Сьогодні дощик – це гарний знак. Значить, святий Юрій окропляє росою усі посіви, а тому є усі передумови сподіватися на гарний урожай. Запрошуємо усіх охочих на наші свята. Долучайтеся до відновлення поліської хати, внесіть свій невеличкий внесок у відродження наших давній поліських традицій. Давайте гуртуватися і дивитися у майбутнє, опираючись на наш славний споконвічний поліський світогляд.”
Юрій Савін, художник житомирської художньої школи: “Раніше Юрія відзначав лише у колі сім’ї. Коли ж запропонували разом із Юрієм Камишним виставити свої художні твори у «Поліській хаті» – неабияк зрадів. Все таки молодому художникові завжди приємно виставлятися з такими відомими майстрами. До того ж, неабияк приємно доторкнутися до наших споконвічних поліських традицій, побуту та звичаїв.”
Ну і зрозуміло, що усе це на власні очі побачив Репортер Житомира:
Поліська автентична хата
… глиняні стіни, солом’яна стріха
У багатьох з нас бабусі з дідусями ще жили у таких хатах!
Картини Юрія Камишного на фоні поліської хати
Люди з’їхалися звідусіль
Юрій Камишний: “Я ходжу по землі босими ногами і малюю цей світ пензлем!”
Хата до кінця не покрита соломою, але обсяг робіт, які були зроблені за доволі короткий термін – вражає. Долучитися до відновлення поліської хати може кожен!
З такою зачіскою Юрія Камишного ще не бачили)))
Далі вийшли у поле
… там здійснили обряди на Юрія
В одному з обрядових дійств кружляв і депутат Житомирської міської ради Юрій Мойсеєв
Глядачі були у захваті!
Юріям прямо на полі накрили обідню скатертину
Місцевим жителькам неабияк припали до душі народні пісні у виконанні хору
А ось малі діти позмерзали… холодно було…
Юрії з дівчатами пообідали на полі
Потім, щоб віддати данину природі, закопали на полі декілька пасхальних крашанок
До відбудови хатинки долучилося багато волонтерів – учнів житомирської школи мистецтва, студенти ЖДУ імені Івана Франка, професійні художники області, місцева сільська молодь.
Поліській хаті присвятила свій вірш композитор та виконавиця власних пісень Лариса Бойко:
У Городському є Поліська хата,
Вертає час хатину з небуття.
До неї прилітають ластів’ята;
Щоб ту красу в картинах змалювати…
Дарує подих Колесо Буття,
Дає надію на нове життя.
-///-
Хатину обіймає ясне сонце,
Несуть їй люди затишок, тепло.
Радіє господиня у сторонці:
Тут є й своє «Ворожчине віконце» –
Мабуть, з картин Камишного зійшло,
Вікно з його полотен ожило.
-///-
І вікна – очі сяють дивно ніччю,
І капелюх із жита рівно ліг:
Так прикраша для нас своє обличчя –
Стріхата вже відзначила сторіччя –
Поліська хата – давній оберіг,
Наш давній український оберіг.