У її кота немає імені. Вона сама живе не під своїм ім’ям.
І світ навколо неї якийсь несправжній, мир ілюзій і самообману… вона сама не знає, чого бажає насправді.
Їй здається, що світ багатих, світ діамантів, світ «Тіффані» зможуть забезпечити спокій і благополучне існування. Насправді її життя повне сумбуру й невизначеності. І усередині вона нескінченно самотня від відчуття, що ніщо в цьому світі не належить нам, навіть ми самі, і «на душі скребуться пацюки»…
Образ Холлі, блискуче втілений Одрі Хепберн, суперечливий й неоднозначний, напевно, як саме життя. Вона викликає симпатію в одні моментів, і здається запекло дурною в інші. Але ми іноді так само метаємося по життю, не розуміючи, чого ми бажаємо, роблячі найбезглуздіші помилки, але без яких буває неможливо зрозуміти, що є життя.
Втім, Холлі пощастило, у її житті з’явився чоловік, що виявився «не пацюком», що побачив у ній не тільки гарну ляльку, побачив її біль, її самітність, зміг трансформувати її власне розуміння життя…
Особливо хочеться відзначити неймовірно елегантну атмосферу 1960-х рр… Це не тільки той блиск, яким намагається наповнити своє життя Холлі, прекрасно відтворена атмосфера великого міста, інтер’єри, просто відчувається сам дух Нью-Йорка.
Чарівний фільм, що одночасно змушує багато про що замислитися, але в той же час залишає відчуття легкості.
