Молодий мешканець Малина Олександр Нестеренко, який зламав у автокатастрофі хребет, упевнений, що зможе ходити. Якщо добрі люди знову допоможуть йому зібрати кошти на лікування
17 липня минулого року в статті «Таких навіть з машини не виносять, відразу везуть в морг!» «Соборна площа» та інші газети розповідали про драму 24-річного малинчанина. Два роки тому, відвізши вагітну дружину на збереження в обласний центр матері і дитини, на зворотному шляху Саша потрапив у жахливу аварію, після якої ледве вижив.
Про це пише сайт з посиланням на Володимира Шуневича.
Через перелом хребта молодий чоловік прикутий до ліжка, а пересуватися може або в інвалідному візку, або повзом, підтягуючись на руках. Прочитавши про цю біду, читачі допомогли зібрати чоловіку 25 тисяч гривень на лікування та інші потреби.
Після лікування в санаторії Саки у хлопця з’явився промінчик надії: Саша зміцнів і зрозумів, що якщо наполегливо тренуватися, рано чи пізно можна встати на ноги. Але знову потрібні гроші.
У героя нашої розповіді були золоті руки, він ремонтував людям квартири. Не жирував, але і не бідував. Зараз минуле, нормальне і щасливе життя Саша бачить хіба що у снах. Часто сниться, що вони з маленьким Ростиком, йдуть по алеї міського парку, що синок бігає між деревами, збираючи жовті листочки, або ховається за товстими стовбурами, і зі сміхом тікає, а тато його наздоганяє, піднімає сильними руками вгору і обидва кружляють, і небо таке над ними високе, безкрає…
Іноді сниться, що з ними мама Ростика, його дружина. Але вона сниться все рідше і рідше
У березні цього року вони розлучилися.
Так, добре все починалося у цієї молодої пари. Одного разу, три роки тому Саша отримав замовлення на ремонт житла в рідному містечку. У тій квартирі побачив її – найкрасивішу студентку університету. Він їй теж сподобався.
Дев’ять місяців закохані зустрічалися. Потім одружилися. Весілля було гучним і веселим. Його мама, яка працювала в той час в Ізраїлі, купила молодятам старий будиночок. Саша встиг перекрити дах, хотів зробити ремонт всередині, тому що жити там було поки неможливо.
Але вагітність протікала важко. Місцеві лікарі направили Сашу на збереження до Житомира. Вона розповідала, що приблизно через годину після того, як чоловік поїхав на своїй старенькій машині до Малина, дитина раптом боляче штовхнув її в живот. Мобільник чоловіка не відповідала.
Згодом виявилося, що він потрапив у страшну аварію, отримав сильні травми, в тому числі перелом хребта. Це чудо, що вщент розбита машина не загорілася.
З різними людьми Саші довелося мати справу в той день. Багато водіїв байдуже пролітали мимо місця ДТП. І невідомо чим закінчилася б ця історія, не зупинись вантажівка, в якый їхала молода аспірантка Житомирського агроекологічного університету Ірина Гелеверя, яка зі своїм товаришем витягла потерпілого з машини і надавала допомогу до приїзду «швидкої». У приймальному відділенні райлікарні одна медпрацівниця першим ділом кинулася до гаманця потерпілого, чи є там гроші на ліки.
Вже в Житомирській обласній лікарні, коли безпорадний Саша прийшов до тями і попросив санітарку закрити кватирку, щоб не дуло, та відповіла: «Я тобі щас рот закрию!» Але все-таки медиків-професіоналів, які повернули покалічену людину до життя, виявилося більше. Молодий чоловік вижив, і заради народженого незабаром маленького сина, і заради коханої дружини почав боротися з важкою недугою, щоб встати на ноги.
– Восени минулого року я 45 днів лікувався в Саках, – згадує Олександр Нестеренко. – У санаторії проходив всі процедури, добре підлікувався, стала міцнішою спина, розробив ноги.
Треба підніматися заради сина. Йому нещодавно виповнилося два рочки. З Олександрою з квітня місяця ми розлученні.
Характер мій змінився. Я став більш впевненим у собі, іншою людиною, багато чого переосмислив. Життя мене “побило” дуже сильно. І думаю, що змінююся тепер в кращу сторону. Ображатися на долю, нервувати і зриватися на комусь немає сенсу.
– Де ти зараз живеш?
– У будинку бабусі. У нашій хаті жити не можна, я там ще до аварії почав ремонт. До нас повернулася мама. Вона втратила роботу в Ізраїлі. Закінчився контракт. І живемо зараз з мамою і бабусею, три пенсіонера. Мама доглядає за мною і бабусею. Намагається підробляти. Бігає по інстанціях за документами по проекту будинку, підводці електрики, газу. Друзі спиляли у дворі старі дерева, допомогли навести порядок. Хочемо посадити молоді. Будівництво поки стоїть.
– Яка у тебе пенсія?
– 850 гривень. Вистачає на памперси. У бабусі, крім усього, онкологічне захворювання. Вона поки тримається. День ходить – день лежить. Надивиться на мене – переживає. Тиск починає стрибати. Бабусі теж потрібні серйозні кошти на лікування.
– Опиши свій день …
– Після ранкового туалету п’ю каву. Роблю гімнастику. Потім переповзаю до тренажера, на якому 30-40 хвилин займаюся як би веслуванням. Потім півгодинки стою на ногах.
Далі дивлюся фільм або що-небудь читаю. Нещодавно прочитав про пригоди Шерлока Холмса Артура Конан-Дойля. Якщо погода дозволяє – їду в кріслі на вулицю. Вчора гуляли з кумом і його маленьким сином.
До обіду повертаюся. Поївши, трохи полежу і знову займаюся на тренажерах. Увечері дивлюся по телевізору футбол або кіно, лягаю спати.
Яким би не був часом мій настрій, завжди пам’ятаю про головний стимул який не дозволяє здатися, опуститися – мій син. Заради нього намагаюся. Ростику вже два рочки. Так жваво розмовляє! Коментує все, що бачить. Про моєї хвороби нічого не говорить. Але розуміє, що зі мною щось не так. Іноді жаліє мене: у тата вава…
Вірю, що ще не все випробував для лікування, щоб опустити руки. Лікарі начебто обнадіюють. Але навіть якщо вже не буде варіантів, все одно не здамся.
Приблизно такі питання журналісти поставили колишній дружині, у якої тепер інше, дівоче прізвище.
– Я знаю, що багато хто мене засуджує – говорить Олександра. – Але хочу, щоб у мого сина була щаслива усміхнена мама, а не засмикана нянька тата. Дуже легко судити, коли ти не в шкурі того, кому перемивати кістки.
На жаль, Саша вже не той, за якого я виходила заміж і від якого хотіла дитинку. Це вже не мій Саша. Я поважаю його як людину, яка пережила таке, чого й ворогу не побажаєш. Мені його щиро шкода.
Сама не знаю, чому я така жорстока. Напевно, тому що життя жорстоке. Хоча рішення про розлучення ми приймали разом. Від його психів і докорів у мене теж дах рвало.
Тим не менше ми дуже часто спілкуємося. В основному по телефону. Саша, як і раніше в курсі, де я, що роблю, куди і з ким ходжу. Іноді відпочиваємо в компанії із друзями. Нормально спілкуємося і бажаємо один одному добрих ранків і солодких снів.
Я вдячна Саші за дитину. Але жити з ним не хочу. Навіть якщо він підніметься на ноги. Я буду щаслива, якщо у нього все вийде, в тому числі і в особистому житті.
Якщо хтось із читачів зможе допомогти молодому чоловіку-інваліду матеріально, ось його банківські реквізити:
Найменування банку – Приватбанк. ОКПО, ЄДРПОУ: 14360570.
Код банку-одержувача (МФО) 305299.
Номер рахунку: 29244825509100.
Призначення – для поповнення картки / рахунку № 4627081225342216.
Одержувач – Нестеренко Олександр Юрійович. Тел. (093) 0924442.