13 грудня православні відзначають День святого Андрія Первозванного.
За церковними легендами, святий проповідував християнство у Скіфії й дійшов аж до Києва, де на одному із пагорбів поставив хрест зі словами: «Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа».
В українській традиційній обрядовості із днем святого Андрія пов’язувався комплекс давніх ритуалів, що мали переважно любовно-магічне спрямування.
У цей вечір дівчата намагалися побачити свого обранця у дзеркалі. Брали два люстерка різної величини і поставили «обличчям» один до одного. Посередині розміщували 3 запалені свічки. Біля півночі потрібно було вимкнути світло, сісти обличчям до великого дзеркала і дивіться у нього поверх меншого. З цього моменту не можна промовляти жодного слова, озиратись і моргати. У дзеркалі дівчата могли побачити щось схоже на коридор із свічками. І саме в цьому коридорі мав з’явитись суджений.
Ворожіння перед сном було обов’язковим. На клаптиках паперу дівчата писали чоловічі імена, а один залишали пустим. Все це кладуть під подушку і пробують заснути після гадання на кавовій гущі. Зранку, ще перед тим як встати, дівчина має засунути руку під подушку і витягнути один папірець. Ім’я, яке прочитає дівчина і буде іменем судженого. Якщо ж «ворожка» витягла пустий папірець, то це означає, що доля або сама ще не вирішила, або хоче зберегти інтригу.
Проте треба пам’ятати, що незалежно від андріївських ворожінь, до цього потрібно ставитися з почуттям гумору.
В ніч на Андрія молодь дозволяла собі і побешкетувати. Зазвичай, якщо, наприклад, у селі є пара, яка зустрічається, то їх друзі обов’язково щось та й учворять. Прокинувшись вранці біля будинку можна не побачити паркану, возу тощо. Спритні хлопці та дівчата, якимось чином умудрялися закинути її на дах будинку.
Також тирсою (прим. автора: відходи деревени) висипали стежину від молодої до молодого. А ще, буряковим соком чи потрушеною соломою робили стежки до залицяльників. Крали домашнє хазяйство: курей, гусей, коней і заводили їх на іншу сторону міста чи села.
На Житомирщині ще й до цих пір залишилися такі традиції, але у більшості міст, Інтернет все ж таки перемагає над народними звичаями.