Моє особисте розуміння свята всіх закоханих можна наочно проілюструвати валентинками, які я намагалася писати.
2003 рік
Посивілий малюк ламає стріли,
Тупить об кам’яні серця.
Молотом забиває вістря,
Уламками втираючи сльози.
2004 рік
Ковтаю
Даровані тобою
Контрацептиви
На День
Валентина.
2011 рік
У День Святого Валентина
Надірвала собі спину –
Все носила і носила
Плід Святого Валентина.
Як бачимо прогрес (регрес) чітко простежується. У цьому році вирішила не зраджувати традиції і написати нову валентинку. Проте в результаті в голову лізли лише непристойні віршики, найстриманіший з яких звучить так:
2013 рік
У День Валентина святого
Побрию для тебе ноги.
Взагалі, заміжні жінки зі стажем (від трьох років до стількох, скільки витримають чи хто перший в подружжі загнеться) по-своєму, з певним скептицизмом сприймають це імпортне свято в сердечко (яке, якщо чесно, призначене для підлітків, адже тільки вони наївно вірять у кришталево чисті, високі почуття, що символізують фігурні шоколадки та плюшеві ведмедики).
Заміжня жінка насамперед із стриманим сміхом чекає, що їй подарує чоловік: якщо квіти – вона потайки порахує, скільки коштує той букет-віник і нарікатиме, що на ту кругленьку суму можна було б придбати харчів для голодних дітей; якщо листівку – горіти чоловіку в пеклі разом із барвистим витвором поліграфії; якщо цукерки і вино – це випробування для дружини, яка хоче схуднути перед весняно-літнім вуличним роздяганням.
Ось жінка особливо не переймається, що подарувати коханому «законному». Він із вдячністю сприйме все – і шкарпетки, і піну для бриття (тих самих ніг дружини) чи ще якусь практичну дрібницю (спробував би ще покрутити носом!).
І все-таки День святого Валька (саме так його називають деякі з моїх друзів) – чудове! І яка різниця, що ми подаруємо одне одному! Це прекрасний привід ще раз пригорнути свою близьку людину і прошепотіти їй на вушко: «Я кохаю тебе».