Україна має не так багато престижних літературних конкурсів, які справді б щось вирішували в долі молодих і не дуже письменників, а ось антипремія – є.
У цьому є щось чисто від українського менталітету, вам не здається? Це чудовий інструмент «опустити» тих, хто не в міру заграється в майстрів пера. Хоча чорний піар – це теж піар, хай і не вельми приємний.
«Золота булька» – ця антипремія з веселою назвою зацікавила мене з того боку, що з часу її заснування вона присуджувалася виключно постмодерним українським письменникам, із тих, яким спілчанські зубри, заквітчані лаврами шевченківських лауреатств, смачно плюють під ноги і обзивають різноманітними цікавими слівцями, звісно, у межах цензури, яка навічно в їхньому совковому мозку.
Ось список тих, хто отримав «Золоту бульку» з початку її заснування у 2008 році: Ірена Карпа («Добро і зло»), Люко Дашвар («Рай.Центр»), Юрій Андрухович («Лексикон інтимних міст») і, у 2012 році – Любко Дереш за «Голову Якова».
Особисто я ознайомлена з творчістю вищезгаданих авторів, як і кожен, хто цікавиться сучасною українською літературою. І просто не розумію позицію вельмишановного журі «ЛітАкценту року», яке й присуджує щорічні відзнаки.
– «Премія «Золота булька» не шукає графоманів, – коментує для «Урядового кур’єру» Володимир Панченко, голова журі «ЛітАкценту року», відомий літературознавець, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». – Любко Дереш – талановитий письменник, і йому є куди рости. Книжка «Голова Якова», на жаль, не відбулася так, як могла відбутися. Її авторові немає чого сказати, а сказати треба…».
Після цих слів виникає запитання: а хіба письменник комусь щось винен?
А як же свобода творчості, свобода самовираження?
Добре, хоч ніяку партію, що веде нас уперед, Дерешу вкупі з іншими власниками «Золотої бульки» не треба оспівувати. Чи, може, «ЛітАкцент» затіяв таке собі вишукане полювання на «постмодерних монстриків»? З акцентом, так би мовити.
Я повірю в об’єктивність «Золотої бульки» тільки тоді, коли її присудять хоч комусь із дідусів-піонерів радянської літературної доби (звісно, якщо вони ще здатні писати).
Інакше ця антипремія – лише золота дулька в кишені панів шановних критиків із непробивними совковими ідеалами, щоб часом їх не зурочили вище названі Ірена Карпа, Люко Дашвар, Юрій Андрухович укупі з Любком Дерешом.
З іншого боку, якщо «Золоту бульку» присуджуватимуть не іменитим письменникам, а звичайним графоманам, ця антипремія перетвориться на таке собі літературне фрік-шоу. Письменник, який знає собі ціну та те, що армію його прихильників ніщо не може відштовхнути, з посмішкою поставиться до подібної антинагороди, а ось маленький графоманний писака з провінції, який наївно надіслав на конкурс «ЛітАкцент року» свою скромну збірочку, видану за власні кошти, може зовсім зневіритися у цьому житті аж до прикрих наслідків.
Тож тримайтеся, успішні письменники! Вас не так багато в Україні, та й антипремія – всього одна та вручається раз у рік.
Для довідки:
«ЛітАкцент року» — книжкова премія літературного порталу «ЛітАкцент». Надається у трьох номінаціях: «Художня література», «Літературознавство» та антипремія «Золота булька».
Розмір грошової нагороди у перших двох номінаціях становить 5000 гривень, за премію невдалій книзі «Золота булька» не надається грошова нагорода.
Переможці визначаються групою експертів у кількох етапах протягом року. Нагорода надається враховуючи художню або наукову якість книги, а також поліграфію видання.
У 2012 році премію вручили вп’яте. Її отримали Олег Лишега («Художня література») та Віра Агеєва («Літературознавство»).
Нагадаємо, раніше переможцями рейтингу «ЛітАкцент року» ставали Петро Мідянка і Марко Павлишин (2008), Володимир Рутківський і Роман Піхманець (2009), Андрій Содомора й Ірина Макарик (2010), Юрій Щербак і Лариса Мірошниченко (2011).
В Росії існує книжкова антипремія «Абзац», яку в основному отримують видавці та перекладачі за особливі досягнення в безграмотності.
У Британії є антипремія за найгірший опис сексу в літературі (Bad Sex in Ficition Award), яка присуджується журналом Literary Review.